З своїм чоловіком я познайомилася на весіллі у свого брата. Андрій був його другом, але чомусь до весілля я ніколи не бачилась з ним. Ми сподобалися один одному, почали зустрічатися, спочатку це були невинні прогулянки вечірнім містом. Якось після такої зустрічі, Андрій запросив мене до себе додому. Тоді я вперше познайомилася з майбутньою свекрухою.
Ще тоді я зрозуміла, що мама Андрія – вольова і рішуча жінка, в характері якої переважає домінантність в усьому. Вже за пів години нашого спілкування, вона заявила, що я їй подобаюсь, і що вона нічого не має проти, щоб ми одружувалися. Хоча ми самі про ніяке одруження ще й не думали. Та свекруха мала хватку і вже через місяць я стояла в РАЦСі. Але тоді я і не уявляла, що мене чекає. Все почалося ще в період підготовки до весілля.
Спочатку вона звинуватила мене в тому, що Андрію довелося замовити для мене дуже дорогий букет. І далі в усьому Галина Вікторівна «плакалась» про економію. І це при тому, що моя родина конкретно вклалася в весілля. Потім, як докір, вона нагадала мені, що я старша за Андрія (на цілих 10 місяців), тому маю радіти, що заміж беруть.
День мого весілля не задався з самого ранку. Забули мій паспорт … І тут я згадала слова мами і тата за 2 дні до одруження: «Може, передумаєш – ще не пізно». Але я була закохана. Тому не передумала.
На банкеті свекруха теж відзначилася – виголошуючи тост, при всіх попросила називати її «мамою». До цього вона вже так мене дістала, що я відповіла їй дуже різко: «У мене мама одна». Почався скандал і сльози, свято було зіпсоване. Ще в той нещасливий день Галина Вікторівна заявила, що вона нас одружила і вона ж і зробить так, щоб ми розлучилися.
І таки виконала свою обіцянку. Чіплялася абсолютно до всього – то я тарілки погано мию, то речі не так складаю. А одного разу я дуже хвилювалася, бо Андрій затримувався. Уже майже ніч, а він і не приходить, і не дзвонить. Тоді він вперше повернувся нетверезим. Потім ці випадки були все частішими, якось я не витримала, і почала кричати на чоловіка, мовляв, скільки можна. Але тут же до мене підбігла свекруха: «Не смій підвищувати голос на мого сина. Йому тепер важко».
А чого йому важко – не зрозуміло. Після цього я наполягла, щоб ми переїхали на знімне житло. Але і це не врятувало наш шлюб. Галина Вікторівна прийшла миритися з тортиком. А потім частенько почала заїжджати в гості зі смачними подарунками. А заодно перевіряти – чи так у нас все стоїть, чи чистий посуд. А ще через 3 місяці, моя «половинка» заявила: у мами криза, вона плаче, бо звикла про когось піклуватися. Мовляв, онуків ми їй так і не народили. І тут я зрозуміла, що пора втікати з цього заміжжя. Я як уявила, що з народженням дітей виходу вже дійсно не буде. Та й чи дозволять свекруха мені їх виховувати?
Я пішла від чоловіка і свекрухи – просто не витримала. Тепер у мене чудовий чоловік і донечка. Досвід, який я отримала в першому шлюбі, я не забуду ніколи.
Фото ілюстративне – svekrovushka.ru.
