Наша мама і мене, і брата, забезпечила житлом. В свій час вона доглядала наших бабусь і ті переписали свої квартири на нас, внуків. Поки мама була зайнята, в наше життя вона не втручалася. Зараз, коли не стало бабусі, у мами з’явилося багато вільного часу, який вона вирішила присвятити нам, дітям.
Я одружена вже 10 років, живемо з чоловіком у квартирі, яка раніше належала бабусі, мамі батька. Бабусі в свій час розпорядилися квартирами таким чином: мамина мама оформила дарчу на мого молодшого брата, а мама батька – на мене.
Мені 37 років, братові 29, рік тому він вирішив одружитися, якраз тоді все з мамою і почалося. Так Олег не витримав, квартиру продав, купив у обласному центрі, місяць тому з своєю дівчиною розписався. Весілля не грав, мамі навіть не сказав ще. Його дружина про нашу маму і чути нічого не хоче. І я її розумію.
Мамі 64 роки, вона вже кілька років на пенсії. 11 років тому не стало батька, через рік я вийшла заміж. І мама у моєму житті з’являлася не часто, у неї на це не було часу. Ми з чоловіком тоді жили в орендованій квартирі, перша дитина народилася. Тоді нам допомагала свекруха.
Я все розуміла і на маму не ображалася: доглядати літню людину непросто. Тільки не стало однієї бабусі, як злягла мати батька. У свекрухи більше нікого, довелося мамі і її забрати до себе.
Допомогти мамі я нічим не могла. Почувала себе перед матір’ю незручно: мама бабусю доглядає, а ми із чоловіком у її квартиру переїхали. Але тоді мама не мала нічого проти.
Як із грошима стало простіше, ми стали мамі грішми допомагати. Я стала приїжджати у вихідні, щоб по дому прибратися, за покупками сходити. Але три роки тому я народила ще одну дитину.
Брат давно перебрався до своєї спадкової квартири, і те саме, що і я, то грошей мамі підкине, то з покупками допоможе. Та мама та сама його до догляду за бабусею не залучала, на пенсію вже сама вийшла.
Рік тому бабусі не стало, брат вирішив одружитися, ось тут, звільнившись від турбот, мама й почала цікавитись нашим життям. Спочатку діставалося дівчині брата.
Часу у мами стало багато, а куди його подіти, мама вже не знає, почала до брата ходити, він живе близько. Олег вже й не знав, що робити, такі проблеми почалися. Мама почала перевіряти каструлі та висловлювати претензії молодятам.
Брат довго не думав, продав квартиру, та й поїхали вони. Даремно я сподівалася, що мене мине ця участь, бо наступною була я. Після від’їзду брата, увага мами переключилася на мою сім’ю. Стало діставатися і моєму чоловікові: дуже багато їсть, недостатньо заробляє, мало уваги приділяє дітям.
З його батьками мама теж зіпсувала стосунки, бо просто на ювілеї чоловіка нагадала йому при всіх, що він живе в квартирі, яку вона заробила важкою працею.
Чоловік образився, у мене з ним почалися непорозуміння. Він каже, що треба брати іпотеку, а цю квартиру повернути тещі. А яка іпотека? Я зараз у декреті, двоє дітей, на перший внесок грошей у нас немає, багато років грішми допомагали матері, на бабусь їй давали. Хіба це слушно? Та й не мамине це діло, як бабуся своїм житлом розпорядилася? Стільки років її влаштовував зять, а тепер ні.
Декілька тижнів після цього мама до нас не ходила, а потім знову почала, нудно ж, щоправда, приходити намагається, коли мого чоловіка немає вдома. І відразу тисяча зауважень. Я вже чоловікові навіть не розповідаю, інакше він точно скаже, що у цій квартирі не житиме, але й власності я втрачати не хочу.
Ми мамі продовжувати допомагати матеріально, але зараз вона відмовляється, каже, що її втрачених років грошима не окупиш.
Брат мені радить продавати квартиру і їхати з міста, а я не можу так зробити, це ж означає залишити маму одну. От як бути?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
