fbpx

Декілька років ми з чоловіком працюємо в Чехії, приїхали сюди заробити. Зовиця моя в Німеччині жила з сім’єю, в село повертатися не збиралася, тому свекри запропонували нам жити з ними. За кордоном ми гарно заробили, зробили в свекрів ремонт, а потім вирішили в Україні залишитися і перестали їздити за кордон. Тоді все й почалося

Так склалося, що вже декілька років ми з чоловіком Тарасом їздимо на заробітки за кордон.

Зараз роботи у нас в селі практично немає ніякої, а за кордоном у наші дні роботи всякої вистачає.

Якщо людина не лінива, то завжди там щось хороше знайде, і зарплата гарна та вчасно платять, нам з ним пощастило.

Тому після закінчення навчання в університеті і поки ми ще молоді, вирішили поїхати заробити трохи грошей для свого добробуту.

Відразу після весілля ми переїхали жити до батьків Тараса, моїх свекрів.

Будинок в них досить великий, тому місця для всіх у ньому вистачить.

Свекри нам ще відразу самі запропонували, щоб ми переїхали до них.

Казали, що і житло не потрібно купувати й для них допомога буде, адже разом жити легше, запевняли нас батьки мого чоловіка.

Ми з Тарасом були не проти такої пропозиції, адже самі тут бачили один позитив.

Ставлення до нас було дуже гарним, свекри у завжди нам у всьому допомагали, підтримували, давали добрі поради.

Батьки чоловіка завжди чекали нас з закордону.

Сестра чоловіка Наталка, зовиця моя, також була не проти, вона 9 років вже як живе за кордоном у Німеччині, вийшла там заміж і народила синочка.

Тому повертатися вона не планувала, у неї там все добре було, планувала залишитися там.

За ці кілька років які ми з чоловіком працюємо в Чехії, ми з Тарасом зробили дуже гарний ремонт в будинку, облагородили велике подвір’я, поставили новий кований паркан, поклали дуже гарну та дорогу бруківку на подвір’ї.

Одним словом все робили для себе і для свого подальшого життя там.

А потім я дізналася, що чекаю дитину і залишилась в дома.

Чоловік ще їздив сам за кордон деякий час, а коли я народила дитятко, вирішив залишитись вдома.

Гроші у нас трохи відкладенні вже були, на деякий час нам вистачить.

Чоловік знайшов роботу по місцю проживання і ми стали жити та ростити доньку свою.

Але коли дочці нашій було пів року, повернулася сестра чоловіка з-за кордону і стала жити в батьків теж.

Як тільки Наталка приїхала, свекри наче забули хто їм весь цей час допомагав і хто робив вдома всю роботу.

Мати й батько чоловіка все віддавали своїй дочці, біля неї так і крутилися обоє, все намагалися їй чимось догодити.

Свекруха почала догоджати своїй дочці у всьому, а мені завжди робила зауваження – щоб я не робила, все не те та не так.

То суп не так зварила я, в дочки кращий, то город погано посапала.

З нашою дитиною свекруха не допомагала геть, лише дитиною зовиці носилась.

Мені було дуже прикро за свою сім’ю.

Адже стільки років ми старалися не тільки для себе, а для свекрів також.

А як тільки приїхала їх донька з Німеччини, вони про все забули.

Я якось намагалася поговорити з Тарасом  про це.

Я дуже просила свого чоловіка знайти інше житло, бо спокою тут нам не буде.

Але чоловік був категорично проти того, сказав, що не збирається просто так ось йти з рідної хати, де він наробився і вклав більше всіх.

Нехай сестра краще йде з хати – був переконаний мій чоловік.

А я не знала, що мені робити тепер.

Адже я не відчувала себе господинею в тому домі, де вклала стільки зусиль і сили.

Я була наче не в себе вдома.

Чоловік мене не підтримав.

Ну не може бути три господині на одній кухні.

Що робити і як знайти вихід з тієї ситуації я не знаю.

А ситуація в сім’ї все погіршується, адже ми всі тепер на купі живемо, але свекри незадоволені, чомусь, лише мною, доньку свою вони люблять і шкодують, бо доля в неї важка.

А в мене виходить – легка?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page