Декілька днів тому я зустріла свою однокласницю, ми давно з нею не бачилися.
Довго розмовляли ми з Наталею. Хоча живемо в одному місті, але останнім часом бачимося рідко. Вона їхала кудись по справах, а я гуляла в парку, чекала, коли чоловік повернеться з роботи, ми збиралися трохи відпочити і сходити в кіно, поки я дітей до мами відвела.
Ми десь годину стояли, розповідали одна одній про своє сімейне життя. Було холодно і я запропонувала Наталі випити каву. Вона ніби погодилася і я сказала, що ми можемо піти в кафе, воно в десяти кроках від нас, замовимо каву і посидимо в теплі. На що Наталя мені сказала, що вона не може дозволити собі пити каву в кафе, вона там більше 50-ти гривень, хіба лише на вулиці, тут обійдеться більше 10-ти гривень.
Мене це здивувало, адже Наталя не бідна людина, але шкодує для себе грошей. Вона стала виправдовуватися, що дітям в школу потрібно зимовий одяг купити, мамі з татом допомогти, ще й рахунки прийшли за комунальні. Я таких людей не розумію. Невже не можна зробити для себе якусь маленьку радість, колись і відпочити, щось смачненьке купити, невже все потрібно витрачати на дітей? У мене теж є діти, але у вихідні я їх відводжу до мами і якийсь час присвячую собі. Коли ми з татом щасливі і маємо гарний настрій, то й дітки наші щасливі та радісні дивляться на нас.
Я сказала Наталі, що я сама пригощу її кавою і ми попрямували в кафе. Яке ж було моє здивування, коли вона замовила ще й тістечко, яке коштувало 80 гривень. Звісно, що все оплатила я, адже Наталя дбає про своїх дітей.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
