А свій домашній телефон моя рідна єдина донька Мар’яна чомусь відключила зовсім і вже дуже давно, як не дивно – дитина у неї, бачте, спить, а телефон постійно дзвонить якраз саме невчасно, то з опитуваннями різними, не потрібними їй в цей час, то з рекламою якоюсь, яка нецікава їй зовсім, якою вона ніколи не користується! А тепер і її власний мобільний телефон у неї на беззвучному режимі вже постійно, я вже звикла до цього, що вранці, що в ночі, вона його не чує і до телефону не підходить взагалі ніколи, скільки б я не телефонувала їй. Останнім часом мені до неї додзвонитися просто неможливо! Та й не перетелефонує ніколи вона сама. Я кажу, я тобі телефонувала раз п’ятнадцять вже, ти чому не відповідаєш на дзвінки, – незадоволено поділилася Ніна.
– П’ятнадцять раз набрала всього лише? Це за який час? – зробила здивований вигляд донька Мар’яна.
– За пів дня десь. Дзвоню-дзвоню постійно, ніхто не відповідає, хоча б пару слів сказала рідній матері, я вже думала кидати все і їхати до них додому, я ж не знаю, як вони там, що роблять! Чоловікові своєму кажу, йди за машиною давай! Розхвилювалася вже навіть від того всього, думаю ну точно сталося щось, не просто ж так людина не бере телефон пів дня від власної матері.
Я розумію, буває, що дзвінок не почуєш відразу, або не помітиш, але ж можна передзвонити спокійно? Ні, ніколи не передзвонює мені моя рідна донька! Ой, телефон був то в куртці, то в сумці, то в колясці, не чула і не мала часу, щоб перенабрати. Мар’яна постійно якусь причину знайде, їй байдуже до мене, отак аби що сказати.
Сама Ніна, щиро кажучи, думає, що її дочка прекрасно бачить всі її вхідні дзвінки щоразу – і просто їх ігнорує, вона не бере і все, а ви, як хочте там собі. Не відповідає і не передзвонює. І така поведінка просто не вкладається у матері в голові, вона б ніколи так не зробила б зі своїми рідними, а тим паче з донькою своєю, якби Мар’яна пів дня їй телефонувала.
– Зараз молодь з телефонами взагалі не розлучається ні не мить, і сплять, і їдять з ними, в туалет і то без гаджета навіть не ходять, куди б не йшли – завжди з собою беруть! – переконана мати. – А вона на пів дня залишила телефон у сумці і не бачила, звичайно, що я ніколи цьому не повірю, такого бути не може, адже на годинник вона ж дивилася сама.
Так, дочка Ніни, Мар’яна, давно вже доросла жінка, самостійна, і нагляду якогось особливого не потребує. Їй тридцять три роки зараз, у неї своя власна сім’я, чоловік і півторарічна, начебто, ще зовсім маленька, дитина.
Живе Мар’яна зі своїм чоловіком та донькою окремо від тата й мами вже давно: в столиці, тоді як Ніна зі своїм чоловіком – в області, добиратися туди далеко.
Мар’яна ж сидить в декреті з дитиною, чоловік її ходить на роботу, останнім часом часто їздить в короткочасні відрядження якісь по області на пару днів – таке трапляється один-два рази на тиждень, тоді Мар’яна сама залишається вдома з маленьким дитятком.
– І в цей час моя дочка залишається одна з маленькою дитиною на руках! – розповідає з сумом мама. – Звичайно, я хвилююся за неї, хіба мало що може відбутися за цей час, вони самі, а поряд нікого з ними немає. Дзвоню вранці та ввечері обов’язково своїй доньці в ці дні, а іноді і вдень, щоб дізнатися, як вони там, чи не потрібна допомога якась, можливо! З маленькою дитиною ситуація змінюється непередбачувано кожну хвилину, це ж зрозуміло цілком. Невже це так важко, взяти просто телефон і сказати – так, мамо, не хвилюйся, у нас все добре? Ну так же не можна! Бачить же, що я набираю раз по раз її, хвилююся ж за неї з дитиною малою! 15 пропущених дзвінків вже у неї, а відповіді немає зовсім!
А ось сама Мар’яна ж щиро не розуміє, про що мама турбується весь цей час, вона зовсім не розділяє її хвилювання.
Адже не в глухому лісі і не на вокзалі вона залишається одна з дитиною аж на цілих два дні, у маминому розумінні, наче два місяці довгих, а в гарно упорядкованій міській квартирі з усіма зручностями, більшого і бажати не потрібно.
Зі своєю дитиною обходитися сама за півтора року цілком звикла. Далеко від дому з коляскою вони не відходять, гуляють в основному на навколишніх дитячих майданчиках, ну, можуть зайти в магазин сходити, але ж він теж дуже близько біля їх будинку. Загалом далеко гуляти вони не ходять, завжди біля будинку свого.
Мар’яна – жінка досить таки розсудлива і акуратна, за малюком дивиться сумлінно, вона мати зразкова, так що з цієї точки зору хвилюватися теж нема про що.
– І чому за нас постійно хвилюватися? – не розуміє вона. – Що у нас може трапитися? А, якщо щось і буде потрібно, я сама наберу своїх тата й маму, або чоловіка, в першу чергу, звичайно.
– Як це “що може статися”? – дивується щиро Ніна. – Ти новини не читаєш, так? Телевізор не дивишся, хіба ти не знаєш, в якому світі ми зараз живемо, як непросто зараз людям усім, просто на вулицю вже страшно вийти? Не знаєш, що трапитися може все, що завгодно, навіть поруч з будинком? Зараз життя таке, зовсім непросте, і ситуація в цілому світі важка, щось передбачити важко.
– Так. Не читаю і не дивлюся. І тобі теж раджу цього робити. Спокійніше будеш спати! – щиро сміється дочка зі своєї мами, не розділяючи її хвилювань.
Мамі просто нудно нічим не займатися, так думає Мар’яна. Ніна зовсім нещодавно тільки вийшла на пенсію, вже виспалась, відпочила, але постійного цікавого заняття на кожен день ще не знайшла. Ось і займається перевірками та дзвінками – починає надзвонювати по телефон дочки.
Як не крути, три розмови в день – це вже перебір, тим більше, що однією фразою «мама, у нас все в порядку» розмова, природно, не обмежується. А новин і тим на стільки розмов набрати проблематично, та й про що говорити, коли поруч мале дитя, яке потребує маминої уваги.
Тому сама Мар’яна м’яко уникає спілкування, просто не беручи телефон.
А Ніна, зрозуміло, серйозно ображається кожен раз на свою доньку: ну чому ти не відповідаєш, невже важко, ти зобов’язана відповісти на дзвінок, коли тобі дзвонить рідна мама, адже про тебе ніхто так не подбає, як я. Ну або передзвонити при першій же можливості.
– Нічого я нікому не зобов’язана! – час від часу відверто говорить Мар’яна своїй мамі. – Це мій власний телефон! Я його оплачую, і він служить для мого комфорту. Якщо я захочу з кимось поговорити, сама зателефоную відразу обов’язково: або відповім, а ні – значить, ні!
Ніна часто ображається на свою доньку за таке відношення, але потім телефонує знову, адже хвилюється, як вона там одна з малим дитятком. Мама вона завжди така, ображатися довго не може, якщо це стосується її власної дитини.
Але хіба Ніна не права? Невже донька має право не брати телефон, коли мати їй 15 разів дзвонить?
Фото ілюстративне.
