Зараз сиджу і просто не знаю, як реагувати і що робити мені, бо ситуація, яка склалася – вже зовсім мені не подобається, м’яко кажучи.
Коли ми з моїм чоловіком ще не були одружені, а тільки зустрічалися, то він мене попередив, що мама в його житті посідає особливе місце, адже виростила і виховала його одна. Батька його давно не стало, мама особисте життя своє, після того, не влаштувала, бо дуже кохала батька, а як залишилася сама, то просто переключилася на сина, бо розуміла, що крім неї, йому не допоможе ніхто.
Мій Петро, й справді, любив і поважав свою маму дуже, а я нічого поганого в цьому не бачила, навпаки вважала, що він добра людина, значить хорошим чоловіком і татом наших дітей буде.
Так і склалося.
Ми з Петром одружилися згодом, його мама нам квартиру одну віддала, яка їй від бабусі в спадок дісталася колись, тому ти її завдячуємо зараз своїм добробутом.
До слова сказати – свекруха моя теж дуже добра людина, вона гарно мене прийняла в їх сім’ю і добре ставилася до мене завжди. Мати чоловіка, до того всього, нам завжди дуже допомагала.
Вона дуже любила Петра і відноситься до нього завжди тепло, по-особливому, як до малої дитини.
Телефонує йому щодня, просить, щоб до неї приїжджав після роботи, готує йому його улюблені страви, які він ще з дитинства любив.
Ні, свекруха дуже добре ставиться до мене і до наших дітей, завжди турботлива та добра, але син їй, напевно, найдорожча людина на світі і це відчувається дуже.
Петро також маму дуже поважає, піклується про неї, турбується завжди і я часто, по доброму, їй заздрю, адже сама мама двох синів і, напевно, дуже пишалася б, якби вони колись так ставилися до мене.
Я ніколи на це не зважала і нічого недоброго не бачила в цьому, а, швидше, навпаки.
Але остання ситуація, яка нещодавно відбулася, мені вже точно не подобається. І таки дуже.
Наближалося свято Миколая і декілька днів тому мені свекруха дала тисячу гривень зі словами:
– Візьми, Іринко, купиш щось онучатам під подушечку. Нехай їм від бабусі буде. Я не знаю, що вони зараз хочуть, а ти краще розбираєшся, придбай щось і положиш їм під подушечку зранку.
– Дякую, мамо Галино, я обов’язково так і зроблю.
– А це Петрику моєму, – несподівано, додала свекруха, і ще 500 гривень мені простягла. – Купи й моєму синові щось від мене.
– Дякую, дякую, куплю, – сказала з посмішкою я.
Дітям я солодощі придбала, меншому розмальовку, а старшому – навушники нові. На них грошей пішло більше, але справа зовсім ні в чому.
А за ті 500 гривень, що свекруха дала, я ввечері, повертаючись додому, зайшла в магазин і купила продукти, ще своїх пару сотень доклала.
Все як годиться зробила – діти заснули, я подарунки поклала і стала ранку чекати.
Радості було без меж. Ми з дітьми сіли розглядати подарунки, взяли по цукерці, я зробила чай.
Аж тут чоловік сумний з ванни виходить, каже, що мама вдома плаче, і через мене, що головне.
Я не могла збагнути в чому я винна, я й слова недоброго мамі чоловіка не сказала ніколи. А тут таке.
Виявляється вона набрала чоловіка зранку і запитала, що я ж йому Миколайчик приніс, ну, звісно ж пояснила, що мені гроші для нього передала. Чоловік і сказав, що нічого про це не знає, та й дорослий вже для подібних речей.
А мама взяла і розплакалася. Мовляв так довго ці гроші відкладала з пенсії, а я просто їх витратила і не зробила так, як просила вона. Петро сказав, що йому шкода маму, що я не гарно вчинила. Могла б просто не брати тих грошей, а не купити собі що захотіла.
Але ж я нічого собі не купувала, просто купила продукти для сім’ї. Що в цього поганого. Я просто навіть уявлення не мала, що свекруха до цього так поставиться, я ж її слова просо не сприйняла в серйоз.
Чоловік зібрався і вранці поїхав до мами, щоб заспокоїти її і пояснити усе.
Але мені це вже зовсім дуже не подобається. Хіба це нормально свекруха зробила? Як мені тепер діяти? Це вже всі межі перейшло. Хіба я не права?
Фото ілюстративне.
