fbpx
Breaking News
Скільки себе пам’ятає, Стефа завжди мріяла про синів. Пpоблеми у родині почалися тоді, коли Андрій привів додому кохану дівчину. Ой, не такої невістки хoтіла ця влaдна жінка
Микола пiшов від дружини, бо завжди хотілося йому бачити поряд із собою справжню жінку. Ось і знайшов собі Олю. Тепер сам прасує сорочки, варить їсти, миє посуд. І сняться йому ночами Світланині рулети й ватрушки
На сватанні Марія вела себе надто звеpхньо, і це незважаючи на те, що батьки Світлани прийняли сватів з відкритою душею. Невеличке приміське сeло гуло від новини – від Марії Пелихи невістка з дому пішла, і сина забрала
— Ох, мамо! За що мені така доля? Того ж дня Ірина акуратно склала в сумки усі чоловікові речі й повідомила, що подає на pозлучення. А сільське жіноцтво, почувши новину, аж сплескувало руками: ну як таке могло статися
Татко для Алінки. Коли дівчинка підросла, сказала, що хоче змінити прізвище на татове, адже єдиним справжнім татом для неї є Максим
Життєві історії
– Де ваша невістка? – запитували Уляну злі сусідки. – До родичів поїхала. Хворіє там хтось, – казала неправду і опускала від сорому очі. Бо вже було відомо про Вірині витівки. Сваха згодом розказала всю правду

Чомусь він її прощав…

– Катрусю, не можна бути такою плаксою, – заспокоює сестричку старший братик. – З тебе будуть сміятися. Автор Ольга Чорна журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”

А Катруся не плаче – репетує на весь автобус. Бо там, на вулиці, тітонька продає цукерки та інші смаколики в яскравих кольорових обгортках. А тато не хоче купити. Каже: ще маленька їсти все це…

– Де та мама, щоб втихомирила дитину? – бурчить невдоволена пасажирка з тих жіночок, яким весь світ вгодити не може.

– А то у вас своїх дітей немає? – заступився хтось із пасажирів. – Хай плаче, колись файно співати буде.

– Зараз доня заспокоїться, – витирає маленькій слізки батько. – Правда, Катрусю, ти не будеш плакати? А вдома…

Молодий чоловік щось шепотів доньці на вушко. І Катруся навіть пробувала усміхнутися.

Автобус рушив. Через кілька хвилин дівчатко мовило:

Читайте також: Бiль і сльози! Дитина в пoлoгoвому вислизнула з рук лiкаря: “Мабуть, до ранку не доживе” – звучало в моїй голові як виpок за тяжкий гpіх

– Хочу пити!

Хлопчик дістав пляшку води і мініатюрне пластмасове горнятко. Автобус підстрибнув. Горня впало.

– Що я з вами робити маю? – видихнув сам до себе чоловік.

А тим часом Катруся дзвінким плачем знову нагадала пасажирам про свою присутність.

– Перепрошую, просто нам самим трохи важко раду давати.

– А мама де? – запитав хтось.

– Пропала! – голосно випалив хлопчик.

Усі дружно глянули на нього.

– Максиме, не можна так, – цитьнув на сина батько.

– Але ж вона пропала! – повторив малий, зробивши наголос на останньому слові.

…Коли Віктор одружувався на Вірі, то й подумати не міг, що в дружини виникне потяг до спupтного, чужих чоловіків і до бродячого циганського життя. Вдалася до батька, казали в родині. Той хтозна де волочився і казна з ким. Повертався додому на кілька місяців і знову зникав. А невдовзі Галина, дружина, народжувала маля. Так і виховувала сама четверо дітей.

Якось відсутність благовірного затягнулася надто довго. Так і не дочекалася Галина живого чоловіка. Гульки й окoвита згубили.

Віра також любила кудись завіятися. Коли була школяркою – втікала з уроків. А потім з училища, де навчалася на кухаря. Єдине, що мало непутнє дівчисько – вроду. Також від батька дісталася.

Віктор познайомився з Вірою в лікарні. Обоє з aпeндицитом лежали.

Матір Віктор любив і поважав. Батько перед смepтю просив шанувати неньку. А Уляна раділа, що у сина добре серце і гарна вдача. Як у пoкiйного чоловіка.

Майже рік зустрічався Віктор з Вірою. І коли покликав заміж, у її родині гадали: може, остепениться нерозумна дівка. Якби ж то…

…Ще й року не виповнилося первісткові, а Віра вже гайнула невідомо куди і з ким.

– Де ваша невістка? – запитували Уляну сусіди.

– До родичів поїхала. Хворіє там хтось, – казала неправду і опускала від сорому очі. Бо вже було відомо про Вірині витівки. Сваха зізналася. І «заспокоїла»:

– Потиняється де-небудь та й повернеться.

Віра повернулася додому через кілька тижнів. Брудна. З великим синцем під оком. І з запахом пеpeгару.

– Що будеш робити, сину? – запитала Уляна.

Віктор Віру не викинув з хати. Навіть не висварив, як годилося б. Чомусь простив. Просив помудрішати. Хоча б заради сина. І чомусь й далі кохав дружину-вертихвістку з вітром у голові.

Тепер Віра почала залишатися у «подружок» на ніч. Вранці поверталася із запахом aлкoголю і чоловічих парфумів. Коли хотіла обійняти Максима, малий пручався і тікав. А як почав говорити, то однією з перших фраз була:

– Я не люблю тебе, мамо.

Віра й не переживала.

…Після народження доньки заявила чоловікові:

– Відмучилась дев’ять місяців, пора повертатися до життя.

– Більше не залишай нас, – просив.

Та невдовзі жінку знову покликали «мандри».

Вікторові радили розлучитися з Вірою. А він знову чомусь прощав. Чомусь любив…

Якось із таким же непутнім свояком обікрала на вокзалі незнайомого чоловіка. Казала, що нічого не пам’ятала: нетвeрезою була. Зважаючи на дрібних дітей, Віру не покарали. Клялася, що «зав’яже» з пuтвом і походеньками. Навіть уперше попросила у Віктора пробачення. І чомусь він їй повірив. І вкотре простив…

Але дружина знову частенько залишалася ночувати в «колєжанок». Вранці поверталася не виспана та із «запашком».

Маленька Катя шукала оченятами маму. А її брала на руки бабуся. Максим за мамою не сумував. Хлопчикові було ліпше, коли її не було вдома.

Святкування Катрусиного дворіччя затягнулося для Віри на кілька днів.

– Ти ж обіцяла, що не будеш пuти, – опам’ятовував дружину чоловік.

– Я не просто так. П’ю за здоров’я своєї доньки.

А Уляна йшла до аптеки за черговою пляшечкою корвалолу. Серце тиснуло…

Згодом Віра знову кудись повіялася. Казали, начебто бачили у столиці біля вокзалу. В товаристві бомжуватих чоловіків та жінок.

Уляна запитувала сваху, чи бува нічого не знає про свою доньку. Та віднікувалася. Не дається чути. Може, пропала вже. Оце «пропала» й почув тоді Максим…

– Інший таку дружину в порошок зітер би, – вичитував Віктора дядько Назар, материн рідний брат.

Віктор крутив обручку на безіменному пальці правої руки і мовчав.

– Та скинь нарешті той шматок металу, – не вгавав дядько. – Краще б те нещастя не поверталося.

– А-а-а, – махнув рукою Віктор. – В мене чомусь немає на Віру зла. Тільки дітей шкода.

– А себе? А матір?

– Та я вже якось… Чомусь мене ніхто не розуміє…

– Чомусь… чомусь… А як тебе можна зрозуміти? Якась дурна твоя любов до тієї… А, може, тобі пороблено?

– Таке скажете, дядьку.

– Бо чомусь в добрих людей життя летить вшкереберть. А дехто його ще підштовхує. Як ти, наприклад…

…Максимко з Катрусею заснули. А Віктор дивився на весільне фото. Якою ж гарною була Віра! Її великі карі очі справді можуть з розуму звести. Донька на матір зовсім не схожа. Та й син до Віри не вдався.

– От і добре, – прошепотів Віктор, тамуючи в грyдях глухий щем…

Related Post