Мої сини постійно приходили до мене, а тут після мого ювілею не телефонують навіть мені. Я до кінця й досі не розумію, що могло статись. Проте, починаю здогадуватись, що не сподобалося моїм синам.
Мої сини майже кожного дня приїжджали до мене по черзі. Жили вони перший час лише на орендованих квартирах, але на той час вони непогано заробляли. Я на той час мала чимало своїх відкладених грошей. Я сама їм тоді запропонувала, що позичу їм певну суму, а решту хай би виплатили згодом самі і купили власне помешкання.
Та діти тоді відмовлялись. Сказали, що їм і так добре, їх все влаштовує, у них є все, що їм потрібно. Проте, обоє згодом одружилися, мають зараз грошей. От і задумались вони лише тоді про свої власні квартири.
Та на той час вже тих грошей у мене не було. Я перед тим дачу собі купила невеличку, давно мріяла про неї. І ремонт у своєму помешканні робила саме в той час, адже коли чоловіка не стало, то заробітків у мене таких не було, тому довелося витрачати вже накопичені гроші.
Виходило так, що останні два роки мої сини дійсно допомагали мені. Часто і з онуками приїздили і самі мене навідували. Продукти допомагали купляти по черзі, щоб я сама не носила важке.
А дзвонили по кілька раз на день. Я, звісно, тішилась, що мої сини так радо допомагають і не покидають матері на старості. Окрім того, ще й невістки постійно допомагали. Навіть по господарству. І на городі зі мною порались на дачі, коли сезон настав.
Нещодавно у мене день народження був, ювілей – 65 років мені виповнилося виповнилось. От і задумали вони пишне святкування мого дня народження в ресторані. Хоча я кілька раз повторювала їм одне і теж, що не потрібно нічого. Я й вдома могла й просто відсвяткувати день народження вдома, в своєму колі найрідніших людей.
А на своєму ювілеї я якось випадково обмовилась, що хочу квартиру переписати і дачу свою. А сини дуже зацікавилися цим. Я й розповіла, що маю племінницю у іншому місті. Брата мого рідного не стало нещодавно. Він сам її ростив, вона у нього єдина дитина, жили вони бідно на орендованій квартирі. Вона сама тепер залишилась без копійки за душею.
Нещодавно моя племінниця вступила до інституту у нашому місті. Я їй відразу зателефонувала, запросила її, щоб вона у мене жила. А потім їй і залишу квартиру, щоб вона мені допомагала і доглядала мене.
Сини нічого не сказали, проте по обличчю було видно, що вони образилися.
А після того дня народження більше мені не дзвонили і не приїжджали. Ітелефон не беруть, коли я телефоную до дітей. Невже через житло?
Фото ілюстративне.
