fbpx

Дарчу на свій будинок мама на сестру написала, а Люба за кордон поїхала. Спочатку мама справлялася сама. Але зараз мама все частіше хворіє, в лікарнях лежить, і комусь потрібно за нею доглядати. Любі я телефонувала, розповіла про ситуацію, і просила, щоб вона поверталася додому. Та сестра відповіла, що зараз не може, бо у неї є робота. І чоловіка самого за кордоном вона залишати не хоче. Натомість, сестра мені нагадала, що я така сама донька, як і вона, тому нічого не станеться, якщо поки її немає, за мамою я пригляну

Коли я вийшла заміж, постало питання, де нам жити з чоловіком.

Він з багатодітної сім’ї, тому до себе забрати він мене не міг.

У моїх батьків був доволі великий будинок, і оскільки я вийшла заміж першою, то могла йти жити додому.

Та моя молодша сестра Люба була категорично проти цього. Вона стала говорити, що за усіма правилами – молодша дитина має залишатися біля батьків.

Мама мовчала, бо завжди прихильніше ставилася до сестри, ніж до мене.

То ж ми з чоловіком порадилися, і вирішили їхати в райцентр. Влаштувалися на завод, нам дали сімейний гуртожиток.

Згодом заміж вийшла і Люба. Вона, як і обіцяла, привела додому зятя.

Її чоловік відразу взявся до роботи, мама натішитися не могла, який беручкий зять їм дістався.

Та все це було не просто так. Люба з чоловіком заявили, що мама уже на них має дарчу на будинок оформити, щоб вони знали, що це вже їхнє, і старалися для себе.

Пам’ятаю, як мама покликала мене до себе, і сказала, щоб я не ображалася, що вона сестрі все віддає.

Зате Люба мала батьків в старості доглянути.

Мама пообіцяла, що як тільки у них з батьком з’явиться можливість, вони і мені грошима допоможуть.

Та можливість, напевно, так і не з’явилася, бо нічого від них я не отримала.

Але ми і не чекали, самі заробляли, чоловік на заробітки став їздити, і з часом ми собі квартиру придбали.

Минув час. Люба з чоловіком поїхала в Англію ще 5 років тому.

Мама в селі сама залишилася, батька не стало 7 років тому.

Спочатку мама справлялася сама. Але зараз мама все частіше хворіє, в лікарнях лежить, і комусь потрібно за нею доглядати.

Любі я телефонувала, розповіла про ситуацію, і просила, щоб вона поверталася додому.

Та сестра відповіла, що зараз не може, бо у неї є робота. І чоловіка самого за кордоном вона залишати не хоче.

Натомість, сестра мені нагадала, що я така сама донька, як і вона, тому нічого не станеться, якщо поки її немає, за мамою я пригляну.

Звичайно, маму я не залишу, і зроблю все, що зможу.

Тільки чомусь я почуваюся в цій ситуації ошуканою.

От як Люба може так чинити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page