Данило повертався додому сумний. Після роботи він зайшов до своєї мами.
Людмила Андріївна стала скаржитися синові, що сама вже нічого робити не може: ні зготувати, ні помити, ні прибрати.
Сьогодні вона, як ніколи просила свого сина забрати до себе її, не хоче більше залишатися сама. Людмила Андріївна багато говорила, що продасть усі свої прикраси, у неї є трішки відкладених грошей за деякий час, ще й пенсію віддаватиме щомісяця усю до копійки.
Данило навіть не знав, що їй сказати матері своїй на те.
Ще багато років тому, мама переписала квартиру на свою рідну доньку, адже вважала, що в Данила є бізнес свій, він дуже добре живе. А Тетяна, її донька, в свої 30 заміж тоді так і не вийшла, на жаль, нічого свого немала, доля її дуже сумна і невдала.
Людмила Андріївна тоді з донькою вирішили, що саме Тетяна доглядатиме матір на старості років, то нехай і квартира їй буде вже зараз, щоб вона спокійно свою справу робила.
Данило, звісно, був зовсім не проти, його дружина навіть полегшено зітхнула, адже свекруха Ірину ніколи не любила, тепер і невістка знала добре, що нікому вона нічого не винна.
А жили вони і без того в достатку, Ірина теж була людина працьовита, тому завжди в усьому у них був лад. Спочатку вона тягнулася до матері чоловіка, а коли зрозуміла, що то марна справа, адже свекруха постійно натякала, що в неї й рідна донька є, а невістка – то чужа дитина, то й змирилася з цим.
Минали роки, Тетяна заміж так і не вийшла, але хотіла влаштувати своє життя за кордоном, адже її найкраща подруга нещодавно досить вдало там вийшла заміж і її до себе стала кликати постійно.
Тетяна, довго не думаючи, зібралася і поїхала, а сама Людмила Андріївна дуже раділа, бо, як будь-яка мати хотіла кращого життя для доньки і вірила, що вона там свою долю знайде.
Але життя Тетяни, на жаль, склалося не так вдало, як у її подруги. Заміж вийшла за чоловіка з дитиною, згодом сама народила, але жили вони досить скромно, ще й все ніяк не ладналося в їх сім’ї.
Про маму ж свою Тетяна, звісно ж, згадувала лишень тоді, коли та дзвонила їй ввечері в неділю, та й усе, жила своїм життям та своїми турботами.
Інколи у неї були думки продати квартиру матері, щоб купити собі більшу, адже вони вчотирьох тіснилися в однокімнатній, але з мамою говорити поки не наважувалася про це.
А сама Людмила Андріївна дуже швидко постаріла, а за 10 років донька навідувала її лише двічі. Навіть тепер, коли вона скаржиться їй на погане самопочуття, Тетяна постійно говорить, що приїхати не може, бо своїх турбот купа, зараз в їх сім’ї період важкий, та й завжди так було, якщо правду говорити.
Хоч, як не зручно було матері, та вона звернулася до сина, бо більше немає до кого. Готова останнє віддати тепер, аби він з невісткою допомогли їй, бо сама вже зовсім нічого не може.
Для самого Данила це виявилося великою несподіванкою. Він не знає, як повідомити про це дружині своїй. Ірина вже давно до свекрухи не ходила, бо та ще в молодості відмовилася від неї, а жити з нею, тим паче не хоче, їй ні пенсії, ні прикрас її не потрібно, нічого від неї взагалі їй не треба.
А Данило маму не може залишити шкода її, а на сестру зовсім надії немає.
Хіба, потайки від дружини, відкладати гроші і найняти доглядальницю для мами, щоб Ірина не знала. Але це буде нехороший вчинок по відношенню до неї, бо вони звикли усім ділиться, така у них сім’я хороша, в якій завжди кохання та довіра панували.
Данило зайшов додому. На столі його чекала смачна вечеря, усміхнена дружина і щасливі діти. А він все ніяк не міг забути про маму. Що сказати дружині? З чого почати? Та чи взагалі вона винна щось його матері? Але ж і він не може залишити стареньку одну.
Який вихід тут може бути?
Фото ілюстративне.
