fbpx

– Чим ти годуєш мого сина і онуку?! Невже ти не можеш нормальних продуктів купити? – обурювалася свекруха, зробивши перевірку в моєму холодильнику. Ірина Степанівна запросто лазить по шафах і ліжках, заглядає в каструлі і в холодильник, дивиться квитанції і чеки – і взагалі, відчуває себе як вдома. А я вже не витримую її щоденних візитів

– Вийшовши заміж за Вадима, я відразу йому сказала, що його мами у нас вдома не має бути. З цією жінкою ми відразу не зійшлися поглядами на життя. Але Вадим заспокоїв мене, що ми житимемо в окремій квартирі, і що свекруха буде приходити до нас хіба що на свята. Перший час так і було, Ірина Степанівна за рік нашого подружнього життя всього кілька разів до нас приходила.

Все змінилося після того, як я народила дитину. Ще певний час я мала лежати в лікарні, тоді як новонароджену доньку виписали відразу. От чоловік і покликав свою маму, щоб та допомогла з малюком.

Ірина Степанівна тоді переїхала до сина, і три тижні доглядала за новонародженою онукою, і, треба сказати, впоралася чудово. Тоді це була неоціненна допомога, хоча робила свекруха все на власний розсуд. Прибрала всі новомодні креми і засоби по догляду, користувалася лише дитячим милом, марганцівкою і прокипяченою олією. Чого коштувало потім мені повернути все на місце – тема окремої розмови.

Мій чоловік – єдиний син у Ірини Степанівни, інших дітей і онуків у свекрухи більше немає, та й особливих занять теж.  Тому останнім часом вона знайшла віддушину – внучку, під приводом спілкування з якою регулярно приходить до нас і суне свого носа всюди, де тільки можливо.

Вона давно вийшла на пенсію, ні з ким особливо не спілкується, нікуди не ходить, вдома у неї одноманітне життя біля телевізора. Приходити до мене і діставати мене – значно цікавіша справа. Моя свекруха – людина непроста і досить своєрідна. На все у неї є своя думка, і, звичайно ж, тільки вона і є правильною.

У мене вдома свекруха критикує все підряд. Ось в останній її візит, наприклад, я завантажувала прання, мене відволікла дитина. Хвилин через п’ятнадцять заходжу в ванну, а Ірина Степанівна залізла в машинку і повитягала звідти мою білизну! Стоїть, сортує, як ні в чому не бувало, розкладає мої речі на краю ванни. Мені стало так неприємно … А вона: – Не можна одяг дорослих прати з дитячим!

А на днях я заходжу на кухню, а свекруха перевіряє наш холодильник зі словами:

– Чим ти годуєш мого сина і онуку?! Невже ти не можеш нормальних продуктів купити?

Ірина Степанівна запросто лазить по шафах і ліжках, заглядає в каструлі і в холодильник, дивиться квитанції і чеки – «а що тут такого-то?» і взагалі, відчуває себе як вдома.

Вчора я не витримала, і сказала своєму чоловікові:

– Все, більше не можу! Остання витівка – це вже через край. Ноги її у мене вдома більше не буде! Вистачить уже!

Чоловік, звичайно, став на захист своєї мами:

– Ну, так теж не можна! Вона ж мама. Вона нам добра бажає. Так, трохи по-своєму, але вже як вміє. Та й дитина її любить. Треба терпіти! Заради дитини! Щоб у внучки була бабуся …

Треба сказати, дитина бабусю просто обожнює: чекає, радіє її приходу і не злазить з рук. Але я не розумію, чому заради однорічної дитини я маю терпіти в своєму домі витівки свекрухи? Одним словом, я ледве стримуюся з останніх сил, щоб не влаштувати скандал і не виставити настирливу Ірину Степанівну за поріг.

Правда, чоловік категорично забороняє мені виганяти маму з дому, уточнивши, що дім належить йому. А я вже не витримую її щоденних візитів.

Фото ілюстративне – garmoniazhizni.com.

You cannot copy content of this page