Після весілля ми почали жити зі свекрами. Місця нам всім вистачало, будинок у них великий, двоповерховий. Запропонував жити разом свекор, хоча його дружина не була в захопленні від цієї ідеї. Та заперечити вона не могла – вона в будинку була тільки прописана, власником був чоловік.
Зі свекрухою я практично не перетиналася – вона не їла після шостої, а я приходила додому з роботи в сьомій годині. Я намагалася вести себе тихо в чужому домі, тому претензій, як я вважала, до мене у свекрухи бути не могло.
Свекрусі ніколи не подобалося те, що ми жили з ними, але вона мусіла миритися з ситуацією, бо така була воля свекра. Але весною цього року його не стало. Майже відразу свекруха нам повідомила, що ми повинні з’їхати, бо вона не хоче жити з нами.
Степан спробував їй пояснити, що якась частка в будинку теж належить йому, але мама нам відповіла, що батько написав заповіт на неї.
Ми з’їхали, адже вибору у нас не було. Проте пізніше з’ясувалося, що з висновками свекруха поспішила, бо батько весь будинок відписав за заповітом моєму чоловікові. Я була здивована, а Степан мені сказав, що у його батька були причини так вчинити.
В дім свекрухи я не хотіла повертатися, але чоловік наполіг, сказав, що не хоче жити на зніманні, коли у нього є своє житло. А якщо маму щось не влаштовує, вона може переїхати, куди захоче.
Ми таки повернулися, бо цього прагнув мій чоловік. Нічим добрим це не закінчилось. Свекруху мені було навіть шкода. Мій чоловік так і не пробачив свою матір за те, що вона вигнала його.
Чим довше я спостерігала за стосунками Степана і його мами, тим більше розуміла, що не знаю до кінця чоловіка, за якого я вийшла заміж. Я намагалася вмовити чоловіка продати цей будинок і купити мамі окреме житло. Але Степан не захотів цього робити.
Заміж я виходила за зовсім іншу людину. Я зібрала речі і пішла. Зараз я в процесі розлучення. Не могла я спокійно дивитися на те, що відбувається.
Розлучатися зі мною чоловік не хоче. Він просить вибачення, сам не розуміючи за що. Каже, що якщо його мати мені заважає, то вона з’їде від нас, аби я повернулася.
А я співчуваю свекрусі, яка виростила настільки невдячного сина. Сподіваюся, з часом, вони знайдуть спільну мову. Добре, що у нас з чоловіком ще немає дітей, і ми спокійно розійдемося. А в майбутньому вже кожен зможе жити так, як вважає за потрібне.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
