fbpx
Життєві історії
– Чyла, Катю? Стефко зі своїм іспaнським кохaнням пpиїхав. Вона зарoбітчанка з сусідньої області. Мoже до вaс нaвiдається. Ти ж дружина його, тай сина має, ото сорому буде, – гомоніла сусідка, яка збирала усі сільські плітки

Ішла мимо

– Чула, Катю? Стефко зі своїм іспанським коханням приїхав, – принесла новину сусідка-всезнайка. – Може, до сина навідається. Автор Ольга Чорна За матеріалами видання “Наш ДЕНЬ”

– А він його чекає? Степан Остапом роками не цікавився. Відколи розлучилися. Та й кохання в нього не іспанське. Вона заробітчанка з сусідньої області.

– Навіть на синове весілля не покличеш? Батько все-таки.

– Коли Остап вступав на навчання, я хотіла попросити допомоги в Степана. Як ти кажеш, батько все-таки. Але не знала номера його телефону, бо змінив. В його матері запитала. І що почула? Степан мені вже не чоловік, вона – не свекруха. Я не повинна лізти в його життя.

– Буде мати про що наше містечко пліткувати, якщо Стефко сина не благословить.

– Коли мені було важко самій сина на ноги ставити, нашому містечку було байдуже. І, знаєш, Лідо, якщо Остап хоче кликати «все-таки батька» на забаву – я не буду перечити. От тільки, чи «кохання» відпустить?

Ліда пішла додому, а Катерина ледве тамувала сльози. Вона знає багато сімей, де чоловіки на заробітках, але від дітей та дружин не відрікаються. А якщо вже знайшов Степан в Іспанії своє «кохання», то хіба це заважало про сина пам’ятати?

Думки порушив стукіт у двері. Максим. Колишній однокласник.

– Мимо йшов, – виправдовувався, – думаю, вступлю. Ти ж Остапа жениш. Може, поміч потрібна.

Катерина знала: «йшов мимо» – відмовка. Максим ще зі школи закоханий в неї. І тепер, коли він удiвець, а вона – розлучена, в чоловіка з’явилася надія.

Пoкiйна Тамара так і не змогла народити Максимові дитину. А коли почала хворіти, глядів її, наче маленьку. Інколи, щоб утекти від сумної реальності, Максим «ішов мимо» Катиної хати. Запитував, чи треба щось допомогти. Або просто побалакати.

– Шкода, що такому доброму чоловікові не пощастило, – хитала головою Ліда. – Його Тамара вже майже з ліжка не встає. А він і вдома раду дає, і на роботі. Ще й збоку заробляє. А мій.

Ліда на людях завжди на чоловіка нарікала, хоча й не було за що. Каті по секрету зізналася: аби не заздрили, бо з поганого ока життя може спаскудитися. В Лідиного Миколи руки золоті і характер. А ще – талант терпіти Ліду, якій ніхто не вгодить.

Остап таки вирішив запросити батька на весілля. Щойно відчинив хвіртку – назустріч поспішила баба Євка.

– Чого прийшов? Грошей просити? Нема в батька.

– На весілля просити, а не грошей, – перебив невдоволену Євку онук.

– А-а-а, – полегшено зітхнула . – Зараз покличу. Зачекай тут.

Хлопцеві й на думку не спадало, що проситиме рідного батька на своє весілля на подвір’ї.

– Не знаю, чи прийду, – опустивши очі мовив Степан. – Та й матір твоя не рада мене бачити. І грошей на дарування нема. В Наталки дружини моєї, двоє дівчат. Одна вчиться в коледжі, друга школу закінчує. Навчання коштує дорого. І одягатися хочуть модно. Думаєш, нам легко ті євро даються? І мамі, ну, бабі Євці, мушу якусь копійку дати. Котла нового треба. А Наталка в село після Іспанії повертатися не бажає. Збираємо на квартиру в місті. І дівчатам житло здалося б. Ти вже вибач, що так вийшло. Але я тебе вітаю. Радий. А як там мама?

– Нормально. От тільки вчинив ти з нею сам знаєш як.

– Я казав їй, аби їхала зі мною на заробітки. Відмовилася. Тебе не хотіла залишати. Та й мене відпускала неохоче. А що тут заробиш? Там і зустрів Наталку. Розрадою стала на чужині. Ти вже дорослий, все розумієш. А мама, до речі, нікого собі не знайшла?

– Маєш на увазі «розраду»? Ні. Бувай, тату! І не треба було виправдовуватися.

Недільного надвечір’я Максим знову «йшов мимо» Катиної хати. Оглянувся, чи не видно всюдисущої Лідки. Чоловікові не хотілося, аби про Катю пліткували. Постукав у двері.

– Остапа нема? – запитав.

– У тебе справи до нього? Він на день народження пішов. До Юрка Сидорчукового. Це Остапів кращий друг. Старшим дружбою на весіллі буде.

– От і добре, що ми самі. Ні-ні, ти нічого такого не подумай. Я поговорити хочу. Точніше. Словом, тримай.

Максим простягнув Катерині конверта.

– Це що?

– Гроші. На весілля. Я не бідний. Працюю. А самій людині скільки треба? От я й подумав. Тобі, так би мовити, матеріальна допомога знадобиться. Ти тільки не відмовляйся. Я від щирого серця.

– Я не можу взяти від тебе гроші, Максиме.

– Вважай, це подарунок. Колишній однокласниці. Дівчині, яку я досі. Тобто, твоєму синові. Катю, я.

Не договоривши, Максим швидко вийшов з хати.

Спантеличена Катерина стояла, наче вкопана. А потім гадала: розповісти Остапові про нинішню пригоду, чи ні. Також на думці вертілася зустріч сина зі Степаном – Остап усе їй розказав. І шкільні спогади.

Катя завжди подобалася Максимові. Їх навіть однокласники дражнили нареченим і нареченою. Максим пішов до армії. Вона вчилася в обласному центрі в технікумі на кондитера. А Степан працював водієм у керівника хлібозаводу в їхньому містечку, куди Катя попросилася на практику. Так і познайомились.

Коли хлопець запропонував їй заміжжя, Євка, Степанова матір, не була в захопленні. Вважала, що її синові, який «возить начальника», годилася б краща «партія». Бо торти і пляцки пекти повинна вміти кожна порядна господиня. І не обов’язково цьому в технікумі вчитися.

Степан не був поганим чоловіком. Катю не ображав. Остапа любив. А свекруха завжди підтрунювала, мовляв, вбрала тебе Катька в спідницю. Кроку без неї не ступиш. Дитині за няньку.

Катині батьки збудували хату молодим. Це, здавалося, ще більше розізлило свекруху.

Сутужніше стало, коли захворів Катин батько, а Степан втратив роботу. Перебивався тимчасовими підробітками. Трохи таксував, але в містечку багато не заробиш. Тоді й вирішив податися за кордон. Катя була проти. Свекруха – навпаки, напучувала, аби їхав. Чула: там такі грошиська товчуть. Навіть до місцевої воpожки ходила, аби допомогла відірвати Степана від Катьчиної спідниці і випровадити в світ. Поїхав. І знайшов там «розраду».

Коли вперше повернувся додому, Катерина відчула: змінився чоловік. Наче сторонитися її почав. Думала, через те, що не бачилися довго. А наступного року розлучилися. Обіцяв синові допомагати. Але довелося дбати про Остапа самій.

Катерина таки розповіла синові про дивний візит Максима.

– І що з цим робити? – кивнула на конверта з грішми. – Повернути треба.

– Образиться. Він же не байдужий до тебе, мамо. Тітка Ліда мені шепнула.

– Ну, Лідка! Ну, пліткарка.

– Узагалі, дядько Максим не погана людина. Якось йому треба буде віддячити.

На синове весілля Степан не прийшов.

Після забави молодята поїхали у весільну подорож. А Катерина зібрала сумку смаженого і вареного й подалася до Максима. Постукала у двері:

– Ішла мимо, вирішила вступити.