fbpx
Життєві історії
Чотири роки тому я надумала проводити в наш старий будинок в селі воду і зробити опалення. Коштувало мені це немалих грошей, а також, стосунків з дочкою, яка просто через це перестала зі мною спілкуватися

Ми з чоловіком і дітьми багато років живемо в квартирі, в обласному центрі. Але у нас є будинок в селі. Його в свій час записала на мене з сестрою наша мама.

Коли батьків не стало, сестра захотіла відразу продати його, бо їй дуже були потрібні гроші. Вона збиралася розширятися з житлоплощею – свою квартиру продавати, а нову купувати.

Мені на той час гроші не так гостро були потрібні. Та й не хотілося продавати пам’ять, адже в цьому будинку ми з сестрою народилися і виросли. Потім вже роз’їхалися хто куди, і поки батьки були, ми до них часто приїжджали.

Чекати Люба не хотіла, тоді я вмовила свого чоловіка, щоб її частку ми викупили. Мій чоловік не розумів, навіщо нам це, тому не підтримав мене, переконував, що сестра права – треба його продавати, поки він не розвалився.

Та я все ж наполягла на своєму, чоловік мене послухав, але постійно картав, що я гроші на вітер пустила. Я викупила частину у сестри і стала одноосібною власницею будинку.

Багато років я вкладала в нього гроші, ремонт мінімальний робила, дах перекрила, огорожу полагодила. Ми з чоловіком їздили туди як на дачу, з часом якісь продукти навіть почали вирощувати.

Коли моя дочка підросла, вже вона нас з чоловіком картала, що ми всі свої гроші вкладаємо в цей старий, нікому не потрібний будинок. Просто вона воліла б, що ми їй ці кошти віддавали.

Я і сама не знала, навіщо мені це. Просто мене туди дуже тягнуло постійно. Там було місце моєї сили. Бувало, приїду після важкого робочого тижня в село, побуду на вихідних, і повертаюся вже іншою людиною.

Чотири роки тому я надумала проводити в будинок воду і зробити опалення. Коштувало мені це немалих грошей. А також, стосунків з дочкою, яка просто через це перестала зі мною спілкуватися.

Коли почалася війна в Україні, ми з чоловіком повністю перебралися в наш будиночок в селі. Тут значно спокійніше. Дочку кликали, але вона відмовилася, поїхала поки в Польщу.

Дочка нам ще тоді сказала, що нам треба цей старий будинок продати, а гроші їй віддати, тоді вона з нами і відновить спілкування. А мені дуже прикро таке від неї чути. Це ж родинне гніздечко, яке вона точно продасть, коли нас з чоловіком не стане.

Навіть моя сестра тепер дуже шкодує, що в свій час продала частину, що належала їй. Вона до мене приїжджала, все літо з внуками була. Питала, чи не хочу я назад продати їй її половину.

От я і думаю, може і справді поділитися з молодшою сестрою, може хоч так наша сімейна реліквія залишиться в нашій родині? Чи може я і справді приділяю забагато уваги цьому старому будиночку?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page