Зараз моєму дідусеві вже 70 років. З моєю бабусею вони прожили в шлюбі разом довгих 40 років, були батьками трьох дітей, мають п’ять внуків і вже навіть двох маленьких правнучків. Наша сім’я досить велика, але при цьому дуже дружня. У нас є свої сімейні традиції, яких ми дотримуємося вже багато років та до яких ми звикли.
Дідусь – це голова нашої родини. До нього всі завжди зверталися за порадою, або по допомогу. Можна сказати, що він справжній оберіг нашого роду, він дуже хороша та добра людина.
Коли всі збираємося разом під одним дахом за одним родинним столом, то в будинку ніколи не буває тиші, завжди весело та радісно. Ми один одного завжди підтримуємо, ніколи не залишаємо в біді, ми є справжньою опорою одне для одного.
На кожне велике свято, ми всі збиралися в дідуся в будинку, так вже склалося роками. Усі дружно сідаємо за величезний стіл. Це одна з традицій. Навіть, якщо дуже хочемо зустрітися з друзями, то спочатку маємо провести час із великою родиною а тоді йти по своїх справах, до своїх знайомих та друзів.
Літом ми любимо їздити всі разом на море відпочивати. Нас багато, тому їдемо декількома машинами, орендуємо величезний будинок або живемо в наметах і в нас виходить власне наметове містечко. Загалом любимо відпочивати усі разом, між нами справжні та щирі стосунки були і є завжди.
Останній раз я придбала квитки для дідуся і бабусі в санаторій в Одесі, вони дуже любили море. Оскільки в молоді роки були там дуже рідко, адже більше дбали про свою сім’ю, то ми намагалися їм купувати путівки частіше до моря хоч на старості років.
У будь-який час я могла приїхати до бабусі з дідусем і мене там завжди радо зустрічали й пригощали смаколиками, бабуся була дуже хорошою господинею. Вони теж час від часу гостювали в нас. Стабільно бачились 2-3 рази на місяць. Моя донечка ходила на гурток по волейболу в районі, де вони жили. Тому дідусь завжди зустрічав свою онучку проводжав на гурток. Вони любили йти та розмовляти на цікаві їм теми, а йому завжди було що цікавого розповісти.
Усі мої друзі та їхні батьки дивувалися, як у нас виходить в сім’ї підтримувати такі ідеальні стосунки, не зважаючи на те, що життя зараз важке. Та ми самі дивувалися, можливо, тому, що просто щиро любили одне одного. Але точно знали, що це все завдяки нашому дідусеві Василю.
Чотири роки пройшло, як нашої бабусі не стало. І в той же момент, якось дуже часто, стала навідувати до нашого дідуся його сусідка, як всі думали, бабусина найкраща подруга. Звісно, усі були присутні на прощанні з бабусею і тітка Василина, сусідка, постійно біля нас крутилася. Вона завжди перебувала в їх в будинку, то прибирала там, то йому їсти готувала, підтримувала його у непростий час.
А через рік, несподівано, дідусь повідомив нам, що вони хочуть жити разом. Ми не знали, як реагувати на таку неочікувану звістку. Оскільки з одного боку – ми були щасливі за дідуся, йому буде не так самотньо у великому просторому будинку, адже він не звик жити сам, і ми не так сильно будемо хвилюватися за нього, проте з іншого – нам це рішення не дуже сподобалося.
Пройшло три місяці, як вони офіційно одружилися. Після цього сусідку Василину, ніби підмінили. Вона відчула себе офіційною господинею та почала наводити свій лад в будинку наших дідуся з бабусею.
Нам було заборонено без причини навідуватися в гості. Перед приїздом потрібно обов’язково попередити їх, хоча б за день і то не факт, що тітка Василина була доброю до нас і чекала нас в гості.
Відтепер на свята теж не можна приїжджати, коли ми телефонуємо, що хочемо приїхати, то тітка Василина або занедужала, або зайнята і таке інше.
Коли я телефоную дідусеві, то чую, що тітка Василина все підказує йому, він навіть слова сам сказати не може. Шкода, що в нього таке життя зараз на старості років, навіть не знаю, що ми можемо зробити для нього тепер.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
