На сьогоднішній день моєму дідусеві вже 72 роки.
З моєю бабусею вони прожили в шлюбі разом довгих 45 років.
Жили у шлюбі вони щасливо, були батьками трьох дітей, мають п’ять внуків і вже навіть двох маленьких правнучків.
Наша сім’я досить таки велика, але при цьому дуже дружня.
У нас є свої сімейні традиції, яких ми дотримуємося вже багато років та до яких ми звикли.
Ми багато часу проводимо разом, ми дійсно рідні люди не просто на словах.
Дідусь наш – це голова нашої родини.
До нього вже багато років всі завжди зверталися за порадою, або по допомогу.
Можна сказати, що він справжній оберіг нашого роду, він дуже хороша та добра людина і ми усі завжди прислухалися до нього, адже він завжди був мудрий і розважливий у нас.
Коли всі збираємося разом під одним дахом за одним родинним столом, то в будинку ніколи не буває тиші, завжди весело та радісно.
Ми один одного завжди підтримуємо в усьому, допомагаємо, ніколи не залишаємо в біді, ми є справжньою опорою одне для одного.
На кожне велике свято, ми всі збиралися в дідуся і бабусі нашої в будинку, так вже склалося роками.
Усі дружно сідаємо за величезний стіл.
Це одна з традицій, яка й зробила нашу родину міцною і дуже дружньою.
Навіть, якщо ми таки дуже хочемо зустрітися з друзями, то спочатку маємо провести час із великою родиною а тоді йти по своїх справах, до своїх знайомих та друзів.
Літом ми любимо їздити всі разом на море відпочивати.
Нас багато, тому їдемо декількома машинами, орендуємо величезний будинок або живемо в наметах і в нас виходить власне наметове містечко.
Загалом любимо відпочивати усі разом, між нами справжні та щирі стосунки були і є завжди.
Останній раз я придбала квитки для дідуся і бабусі в санаторій в Одесі, вони дуже любили море.
Оскільки в молоді роки були там дуже рідко, адже більше дбали про свою сім’ю, то ми намагалися їм купувати путівки частіше до моря хоч на старості років.
У будь-який час я могла приїхати до бабусі з дідусем і мене там завжди радо зустрічали й пригощали різними смаколиками, бабуся була дуже хорошою господинею, багато страв могла так смачно готувати лише вона, у неї страви були по-особливому смачними і такими запашними.
Бабуся з дідусем, коли були молодшими, теж час від часу гостювали в нас.
Ми стабільно бачились 2-3 рази на місяць. Моя донечка ходила на гурток по волейболу в районі, де вони жили.
Тому дідусь завжди зустрічав свою онучку проводжав на гурток.
Вони любили йти та розмовляти на цікаві їм теми, а йому завжди було що цікавого розповісти.
Усі мої друзі та їхні батьки дивувалися, як у нас виходить в сім’ї підтримувати такі ідеальні стосунки, не зважаючи на те, що життя зараз важке і в кожного покоління зовсім різні інтереси та різні погляди на все.
Та ми й самі, щиро кажучи, дивувалися, можливо, тому, що просто щиро любили одне одного.
Але точно знали, що це все завдяки нашому дідусеві Іванові.
Та, на жаль, вже чотири роки минуло, як нашої бабусі не стало.
І в той же момент, якось дуже часто, стала навідувати до нашого дідуся його сусідка, як всі думали, бабусина найкраща подруга.
Звісно, усі були присутні на прощанні з бабусею і тітка Ніна, сусідка, постійно біля нас крутилася.
Вона завжди перебувала в їх в будинку, то прибирала там, то йому їсти готувала, підтримувала його у непростий час.
Звісно, ми нічого не мали проти, адже жили усі далеко, щовихідних не завжди могли навідуватися до свого дідуся, а тепер поруч з ним була людина з якою і чаю можна випити з домашньою випічкою і поговорити, так і життя веселіше минає.
А через рік, несподівано, дідусь повідомив нам, що вони хочуть жити разом.
Ми не знали, як реагувати на таку неочікувану звістку.
Оскільки з одного боку – ми були щасливі за дідуся, йому буде не так самотньо у великому просторому будинку, адже він не звик жити сам, і ми не так сильно будемо хвилюватися за нього, проте з іншого – нам це рішення не дуже сподобалося.
Пройшло три місяці, як вони офіційно одружилися, хоча про саме офіційне одруження нас ніхто не попереджав чомусь і це дуже дивно, це було справжньою несподіванкою для нас.
Після цього сусідку Ніну, ніби підмінили.
Вона відчула себе офіційною господинею та почала наводити свій лад в будинку наших дідуся з бабусею.
Нам було заборонено без причини навідуватися в гості. Перед приїздом потрібно обов’язково попередити її саму заздалегідь, хоча б за день і то не факт, що тітка Ніна була доброю до нас і чекала нас в гості.
Відтепер на свята теж не можна приїжджати, коли ми телефонуємо, що хочемо приїхати, то тітка Ніна або занедужала і не хоче, щоб її турбували, або зайнята і таке інше.
Коли я телефоную дідусеві, то чую, що тітка Ніна все підказує йому, він навіть слова сам сказати не може без її підказки, або погодження з нею.
Шкода, що в нього таке життя зараз на старості років, навіть не знаю, що ми можемо зробити для нього тепер.
От кому було потрібно це одруження в такому віці? Хіба правильно це?
Що тепер ми можемо зробити? Як нам краще повести себе?
Оце тепер ще маємо мороку собі з чужою людиною.
Фото ілюстративне.
