fbpx
Життєві історії
Чотири місяці тому я забрав стареньку маму до себе. Думав, що їй стане краще і я відвезу її назад додому. Але мамі сподобалося жити у мене, вона постійно командувала, казала, що я маю робити. Мама щодня докоряла, що я так і не одружився і через мене вона не побачить онуків. Я весь час мовчав, а потім натякнув своїм родичам, що шукаю хороший будинок для людей похилого віку. Краще б я цього не робив

Я все життя, скільки себе пам’ятаю, дуже поважав свою матір і ставився до неї поблажливо навіть у випадках, коли вона була повністю не права. Проте, всьому є якась межа, має бути якесь елементарне людське розуміння. Її поведінка, зокрема, має бути якась розуміюча, адже зараз вона живе зі мною.

Причиною її переїзду до мене стала недуга, тому як доглядати за нею більше нікому. Звичайно, можна було оформити кудись маму, щоб її там доглядали, але мені здається це не зовсім по-людськи. Все-таки вона моя мама, яка явно заслуговує на те, щоб її власний син зміг дати їй належний догляд та турботу, яку  догляд.

Однак зараз уже пішов четвертий місяць як мама зі мною живе і я вже просто більше не можу так. Мама поводиться так, ніби я до цих пір я маленька дитина, яка потребує догляду. Я завжди кажу їй лежати в ліжку і прошу щось, якщо потрібно. Щоб вона не вставала зайвий раз і так далі. Але вона мене не слухає і намагається господарювати по дому. В мою сторону також йдуть докори щодо того, що живу я не так. Мама щодня мені докоряє, що я не одружився й досі і внуків вона не побачить. Але так у мене склалася доля, я завжди хотів мати сім’ю, але життя так склалося. І мені  самому неприємно, якщо мені щодня нагадують про це.

Чому їй здається, що якщо вона живе в моїй квартирі, то може вести себе подібним чином. Невже мама не розуміє, що я доросла людина, яка здатна самостійно нести відповідальність за своє життя. Однак їй чомусь здається, що я як і раніше дитина. І я намагався з нею про це поговорити. Пояснити, що так поводитися не можна і не потрібно, але вона відмовляється мене слухати.

Не стану приховувати, що мені це вже набридло. Те, що мама зараз живе зі мною починає для мене ставати великою проблемою. Адже насправді я багато від чого відмовляюся, дозволяючи їй залишатися у мене. А замість нормального життя і поведінки отримую такі ось незрозумілі докори щодня. Може я і повинен ставиться до неї з якимось терпінням, адже вона моя мама, і вже в роках, але все-таки всьому має бути якась розумна межа. Адже не далекий той день, коли я просто влаштую її в будинок престарілих, щоб хоч чогось навчити.

Подібною ідеєю я поділився зі своїми найближчими родичами і вони навіть не подумали підтримати мене у цьому. Всі як один сказали, що я до неї надто суворий і не враховую її старість, а на старості років людина стає, як мала дитина. Це дійсно так, але мені здається, що я і не повинен псувати собі життя через стареньку маму. Адже в старості людина повинна бути кілька досвідченіше, ніж в звичайному житті. Чому ж зараз вона поводиться так, ніби я знаю більше неї. Давати поблажки можна дітям, які ще нічого не розуміють. Однак тут мова йде про дорослу жінку, яка до того ж педагог. Вона все життя вчилася і повинна знати що відчувають діти, коли батьки до них так ставляться в дорослому віці. Загалом, не знаю як довго я ще зможу протриматися, але зараз мені не просто змовчувати, коли мамі постійно щось не подобається і вона в усьому мені докоряє.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – inshe.

You cannot copy content of this page