З моїм сином мама мого чоловіка просто так не сидить. Тому коли Олеся Вікторівна виявляє бажання побачити внука, я уточнюю чи вона як бабуся приїде, чи їй за це треба буде заплатити.
До садка сина було ще пів року, чоловікові зарплату почали затримувати. Щоб трохи підзаробити, я пішла в няні до сусідки, сиділа з її двома дітьми. В основному вечорами, після садка. А коли вони не йшли в садок, то з ранку до вечора.
Олеся Вікторівна, дізнавшись, що я сиджу з трьома дітьми, висловила бажання допомогти. Але по-своєму: тільки з рідним онуком. А про мою роботу вона сказала, що втручатися в неї не буде.
Я і не просила. І приїжджати не кликала. Чотири дні свекруха до нас їздила. Кілька разів вона демонстративно забирала Артема, а через кілька годин повертала.
В кінці тижня, в п’ятницю вранці, сусідка зі мною розрахувалася. Я взяла сина і пішла за продуктами. Накупили смакоти, стали готувати, щоб тата нашого порадувати. Олеся Вікторівна приїхала. Ми з Артемком вирішили пригостити бабусю чаєм. Розмішуючи цукор, вона ненароком запитала про належну їй частки оплати.
За словами свекрухи виходило, що вона мені дуже допомагала, доглядаючи за онуком. І у мене з’являлося більше часу на «платних» дітей.
А я, думала, що вона як любляча бабуся з Артемком час проводила. А Олеся Вікторівна в ролі няні приїжджала, забуваючи поставити мене до відома про цей факт.
Я мовчки відрахувала свекрусі третину своєї зарплати зі словами:
– Ви, будь ласка, наступного разу попереджайте, в якості кого до нас їдете. Самі знаєте, яка зараз у нас ситуація, мені не можемо собі дозволити оплачувати няню, навіть на пару годин в день.
Вона образилась. Не на мої слова, а на те, що я сама не запропонувала їй оплату. Вона б, само собою, благородно відмовилася. Якби я запропонувала. Але я навіть про це не подумала. Це все було висловлено не мені особисто, а через чоловіка.
Бабуся їздила до внука. Сама. Ніхто її не просив. Вона знала, що у мене в квартирі знаходилося ще двоє дітей. Її це не бентежило. Простого «спасибі» хіба недостатньо? Я б і без неї прекрасно впоралася.
Урок для себе винесла. І кожного разу, незалежно від обставин, уточнюю, що цікавить мене момент: в якості кого Олеся Вікторівна їде до нас. Хочеться заздалегідь знати, чи повинна я буду сплатити послуги няні. І я маю на це право.
Зараз у нас все добре: я сама вийшла на роботу, у чоловіка все налагодилося. Син любить ходити в дитячий садок, і бабусю любить нітрохи не менше.
А я ніяк не можу забути про вчинок свекрухи: вона прекрасно знала, що нам потрібні були гроші, але не упустила можливість теж заробити. Той випадок став дуже показовим, можна сказати – відкрив мені очі. Тепер я тримаю дистанцію, краще так.
А то хто знає, яка математика прийде їй в голову в наступний раз?
