Навесні повертаються з вирію лелеки, а окремі українці линуть закордон на сезонні заробітки. Звичайно, до гастарбайтерства змушує не солодке життя. Не розкішне воно й за кордоном – доводиться важко працювати не покладаючи рук. Тут ніхто не пошкодує, не запитає про здоров’я чи самопочуття. Проте щороку, на початку весни, візові центри переповнені. Ніхто не хоче втрачати можливості підзаробити. Що змушує людей залишати сім’ї і шукати кращої долі в чужому краї?
– Чому їдуть? Бо роботи немає. – каже тернополянка Мирослава. – Моя донька їздила. Закінчила інститут, а роботи по спеціальності не знайшла. Та навіть не по спеціальності немає. Бо що то є – 3 тисячі для молодого? Молодь за такі гроші не хоче працювати.
– Бо роботи в Тернополі немає. Мусять шукати. Якби була промисловість, то ніхто б не виїжджав. А так… – пояснює Борис Заставецький.
– На мою думку, це тому що в Україні низький рівень заробітків. А зовсім поруч, за кордоном, за один сезон можна заробити те, що в нас за цілий рік. – вважає тернополянин Ігор.
– Роботи немає. Зараз є таке, що в день більше тисячі тільки з Тернополя виїжджає. А зараз починається сезон, поляки потребують робочих. Та й не тільки в Польщі. – Розповідає пані Ольга.
Масовий виїзд українців закордон спричиняє чимало проблем. І це стосується не лише економіки рідної держави, але багатьох особистих питань – діти ростуть без батьків.
– Щодо фінансових питань, то гаразд. Але я працюю вчителем і бачу, які є зараз діти. Вони мають телефони, смартфони, але нема батьків. Це недобре. Я наприклад на трьох роботах працюю. – продовжує пані Ольга.
– Для суспільства це погано. Бо сюди відбувається завіз грошей, які тут не вироблені. І це впливає на ціни, на оренду житла, на продукти. – пояснює Борис Заставецький. – І тоді рівень життя одних людей стає достатнім. Не кажу високим, а достатнім. А інші люди, які не хочуть їхати, через якісь свої твердження, то мусять викручуватися тут. І це породжує певні непорозуміння в суспільстві.
– Це справа кожного. – каже Олександр Смик. – Але якщо придивитися, то виїжджають самі працьовиті й талановиті. Дехто назавжди. То про яке майбутнє ми можемо думати?
Єдиним виходом з цієї ситуації тернополяни вбачають розвиток власних підприємств. Якби в нас працювали фабрики й заводи – була б гідна робота й зарплата. Тоді б ніхто не покидав рідного гнізда заради підзаробітку.
– Ну, можливості є завжди. – зауважує тернополянка Мирослава. – Просто треба шукати. Насправді в нас крута країна. Просто в людей можливо інший світогляд, як в людей з інших розвинутіших країн. І тому проблеми в нас.
– Я чуть-чуть не згідний, що в нас зарплати малі. – каже Василь Горошко. – Якби наші люди тут робили, як закордоном, то не треба було б нікуди їхати. Можна було б й тут працювати. Я колись теж був за кордоном, а тепер маю тут своє виробництво. Але наші люди – в нас робочий день з 8. а вони приходять на 9, з 10 починають працювати. А в 16 вже хочуть йти додому. То можна працювати, аби хотілося.
– Якби була можливість заробляти тут, то люди б не їздили. – погоджується пані Ольга. – Бо кожен хоче після роботи прийти додому, до своїх дітей, до сім’ї. Бо я так виросла. В мене батьки так їздили закордон і я знаю, що то таке. Якби було все добре, то б не їздили.
«Добре там, де нас нема» – але ця приказка не про заробітчан. Адже їдуть вони не засмагати на пляжі чи відпочивати у затишних готельних номерах – аби не втратити часу, працюють зранку до ночі на спекотних полях, на будівництві чи підприємствах. Проте зізнаються, – якщо хоч один раз заробив за один сезон більше, ніж в Україні, то наступного року – поїдеш знову.
Читайте також: ЯК НАСПРАВДІ УКРАЇНЦІ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО РОБОТИ В ПОЛЬЩІ