Павло – мій чоловік. Він, на жаль, майже рік вже сидить без роботи вдома, його звільнили, бо були якісь серйозні труднощі на його фірмі.
Мені, щиро кажучи, самій колись здавалося, що безробіття – це лише тимчасове явище, проте у нас, на мій жаль, це виявилося справжньою проблемою.
Я хочу розповісти все по порядку, для більшого розуміння.
Коли Павло залишився без роботи, то перше, що я запропонувала йому зробити – переїхати у краще місце.
У нашому невеличкому містечку шукати особливо нічого, як не крути, і якщо є можливість краще жити, і немає доброї роботи, то можна шукати щастя в іншому місці і зробити в житті важливий вибір – так гадала я.
Крім того, нашим дітям вже скоро вступати до університету і краще буде для всіх, якщо ми заздалегідь усією сім’єю переберемося ближче до того міста, де діти будуть навчатися і жити.
Зрозуміло, що усім разом нам буде легше, адже все одно дітям там потрібно буде шукати житло в оренду. То для чого так переплачувати, коли ми можемо знайти спільну квартиру для всієї нашої сім’ї?
І, здавалося б – план у нас є, гроші на перший час та мотивація – все, що необхідно для гарного старту в краще життя, однак щось зупиняло, як не дивно.
Пошуки роботи були зовсім безуспішні.
Все це вилилося в те, що Павло втратив надію в краще життя і все частіше засиджувався з друзями аж до ночі.
У мого чоловіка характер зовсім непоганий, але мені все більше здається, що він проміняв свою сім’ю на посиденьки з друзями та сивеньку.
Я з усіх сил намагаюся йому довести, що потрібно рухатися далі, лише вперед, адже у нас ще діти є і ми маємо чогось кращого досягти заради них, бо їм дуже потрібна наша допомога та підтримка.
Чоловік же, навпаки, нічого не хоче. Я просто не розумію, як так можна.
У людини є можливості – більшість в нашому місті багато б віддали за це, однак у нас це є, і ми цим не користуємося. Чому?
Я не розумію чому я та мої діти маємо й далі жити ось так через свого чоловіка і їх батька. Ми не заслужили подібного, хочемо кращого для себе життя.
Моя мама з татом вже самі кажуть мені, щоб я їхала одна, тому що часу розібратися з усім у нас практично немає – гроші закінчуються просто на очах, а дітям навчатися цього року потрібно, хоч я щось зароблю для них.
Звісно, я розумію, що так робити неправильно. Що залишити Павла в непростий період в житті не можна, але і часу на вирішення цієї проблеми у мене теж немає.
Якби він тільки погодився поїхати з нами, ми б разом з усім впоралися б, я вірю, що у нас все добре було б.
Мої подруги усі весь час стверджують те ж саме, як і їхні чоловіки. Вони обіцяють за ним доглянути, поки нас не буде, але знову ж таки, наскільки це правильно у нашій ситуації?
Наші діти не хочуть що-небудь ні мені, ні батькові своєму нічого говорити, тому що не хочуть вступати ні на одну сторону.
Я їх чудово розумію, адже вони вважатимуть, що просто зрадили одного з батьків. З іншого боку – це ж саме їхнє майбутнє, я ж про них думаю, і вони повинні неодмінно в ньому брати участь.
Одна я не зможу всього виправити і налагодити життя нашої сім’ї, мені потрібна підтримка моїх близьких, адже мені теж зараз непросто. Тільки так я зможу хоч щось зробити і, можливо, впоратися з непростою життєвою ситуацією, яка склалася в нашій родині.
З чого мені починати і як всього досягти?
Фото ілюстративне.
