У мене є рідна сестра Мирослава, у нас з нею по житті склалися непрості стосунки, бо занадто різні долі приготувало нам життя. Я хоч і молодша за сестру, але першою вискочила заміж, як то кажуть, по великій любові. Ми з чоловіком спочатку пішли жити до свекрухи, а потім зрозуміли, що сімейного життя у нас не вийде, і пішли на знімання.
З Юрком у нас народилося четверо діточок – три донечки і молодший синочок. Чи варто говорити про те, як непросто нам інколи було. Пам’ятаю, був такий час, що ми на кусок хліба не мали грошей.
Мирослава ж навпаки, завжди жила добре. Заміж сестра вийшла пізно, у 38 років, але за дуже заможного чоловіка. До заміжжя сестра теж не бідувала, вона мала гарну роботу, добре заробляла, витрачалася лише на себе. Проте жодного разу не запропонувала купити щось племінникам, бодай якусь шоколадку.
Після свого вдалого заміжжя Мирослава зовсім відділилася від нас, до нас не приходила, до себе не кликала. Ми з дітьми ходили інколи попри її величезний будинок, але за ще більшою огорожею нічого не було видно. Жила сестра з чоловіком як пиріг в маслі, і машини, і дорогі прикраси, і шуби. А я її один раз попросила грошей позичити, так вона відмовила.
Чоловік Мирослави мав велику фірму і непогані статки. Він був розлученим, у першому шлюбі у нього залишилося двоє діток, яких він забезпечував. Мирославу дуже любив, тому відразу переписав будинок, в якому вони жили, на неї, ніби щось відчував, спільних діточок у них не було.
У нас з чоловіком життя теж не стоїть на місці, коли наші діти трохи підросли, ми з ним по черзі їздили на заробітки. Доробилися до власної квартири спочатку, потім невеликий будиночок збудували, так що з гіршого можна сказати вийшли.
А от у сестри моєї ситуація кардинально помінялася, але в гіршу сторону. Її чоловіка раптово не стало, вся його спадщина перейшла дітям, окрім їхнього будинку. І тепер у Мирослави проблема – у неї немає грошей, навіть банально для того, аби оплатити комунальні послуги.
Прийшла сестра до нас грошей зичити. А я їй кажу, що таким чином вона проблему не вирішить, позичити позичить, а як віддавати буде? Я порадила їй будинок продавати, але вона не хоче, вперлася, що вона вже там звикла, та й пам’ять про чоловіка.
Її справа… Грошей ми їй не дали, а вона на нас сильно образилася. Просто вона уже забула, як ніколи нам не допомагала, маючи для цього безліч можливостей. Навіть зараз, вона могла б взяти когось з моїх дітей до себе, племінниці б їй як рідні дочки були, моя старша якраз заміж вийшла, не мають з чоловіком де жити.
Та такі ідеї Мирослава не розглядає, допомагати родині вона не звикла, а от їй допомогти треба.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
