fbpx
Життєві історії
Чоловік знайшов переписку з моїм колишнім чоловіком у мене в телефоні. Мені він відразу нічого не сказав, я навіть і не знала, просто тихенько зателефонував своїй мамі і сестрі, щоб вони приїхали і вигнали мене. Сестра і свекруха приїхали негайно, і мої речі за мить були за дверима. Я терміново викликала таксі і поїхала додому

Мені 32 роки, позаду у мене два невдалі шлюби – один цивільний, другий офіційний. Перший раз я 7 років жила з Андрієм, моїм ровесником, який не брав мене заміж. Прикро було: дітей він не хотів, офіційно розписуватися теж. Говорив, що спочатку треба перевірити свої почуття. З ним було весело, але жили ми не багато: наймана квартира, робота як доведеться, і ніяких перспектив. Тому, ми то сходилися, то розходилися. І так сім років.

Одного разу, я не витримала, і пішла від нього, повернулася до батьків. Саме в цей час я познайомилася в інтернеті з чоловіком на десять років старшим за мене. Після довгої переписки він запросив мене до себе. У нього своя квартира, є навіть машина, але за плечима – офіційний шлюб і дитина. Як сказав мій новий наречений: його дружина була дуже меркантильна дама, до того ж, вона не знайшла спільної мови з його мамою і сестрою.

Це потім, з власного досвіду, я почала розуміти, що як раз мама з сестрою і були причиною розлучення. Ми вирішили одружитися, правда, без пафосу а так – сімейним колом.

Для цього ми спочатку вирішили познайомити один одного зі своїми батьками. Мої мама і тато нормально сприйняли нареченого, тільки сказали, що в сімейному житті мені з ним буде нудно. Його мама жила разом зі своєю дочкою, якій було 29 років. Сприйняли вони мене не вельми привітно.

Ще тоді у мене закралося передчуття чогось поганого. Ми розписалися, і почали жити в квартирі чоловіка. Прикро, що і дитини від мене він теж відразу не хотів: мовляв, в першому шлюбі обпікся, зараз аліменти платить, треба спочатку прижитися, час покаже – коли пора. А мені в моїх 32 давно пора!

І пішов перший рік спільного життя. Дуже нудно! Розважатися мій чоловік не любив і не хотів. Навіть в кіно не витягнути. З роботи обоє додому, вечеря, комп’ютер і спати. У вихідні теж вдома. Але найгірше, коли приходили проконтролювати нас його мама з сестрою. Дивляться, як я прибираю, чи не запилені полки, весь час критикували – навіть чай я їм не так подаю.

«А що це ти ніколи не посміхаєшся?» – це так вони у мене уїдливо запитували. А чому посміхатися, коли я бачу, що вони мене не люблять, бо вважають, що я забрали їх синочка. Я раз заїкнулася, що хочу чоловіка абикуди витягнути, розважитися, на що свекруха мені сказала, що треба вдома сидіти.

Ось після цих слів я дійсно стала згадувати колишнього хлопця. Почала нишком з ним переписуватися. Він писав, що йому було дуже погано, коли він дізнався, що я вийшла заміж. Потім в листуванні ми стали згадувати все минуле, і я зрозуміла, що все ще люблю його. Він кликав мене на побачення, але я не погоджувалася: все ж я вже заміжня, хоч я з чоловіком у мене все частіше почали виникати непорозуміння.

Але в один момент чоловік так дістав мене, що я навіть готова була здатися і зустрітися з колишнім хлопцем, про що я йому і написала. І тут класичний варіант: чоловік знайшов всю переписку в моєму телефоні. Мені він відразу нічого не сказав, я навіть і не знала, просто тихенько зателефонував своїм родичкам, щоб вони допомогли мене голосно викинути з дому.

Сестра і свекруха приїхали негайно, і влаштували таке! Відчинили двері, хапали мої речі і жбурляли по сходах під’їзду. Була неділя, всі сусіди будинку вибігли з своїх квартир, щоб подивитися на цей цирк. Я терміново викликала таксі, і бігала, збирала речі по під’їзду.

Чоловік взагалі в цей час на кухні замкнувся. Я схопила все те, що змогла зібрати (а концерт тривав близько півгодини), і побігла до таксі. А там уже народу на вулиці зібралося багато, як мені було соромно! Їхала додому і просто не могла заспокоїтися.

Батькам я нічого про концерт не сказала. Просто сказала, що вони мали рацію, і що ми розлучаємося. Звичайно ж, похапцем я не змогла зібрати всі свої речі, тому попросила чоловіка зібрати їх і привести мені. Він відповів: «Приїжджай сама і забирай, я не зобов’язаний тобі їх возити!».

Але я щось не хочу ще раз туди їхати, а раптом він знову маму і сестру покличе, другого цирку я не витримаю. Я знаю, що багато в чому винна сама –така у мене була слабкість, але я навіть не зрадила чоловікові! Повертатися до нього не хочу, та й не зможу вже туди приїхати –там ті сусіди живуть, які сміялися. Напевно, я таки залишу речі, що залишилися, на пам’ять своєму чоловікові. Краще вже так, ніж і далі жити з цією сімейкою.

Фото ілюстративне – GoodFon.

facebook