Ми з чоловіком разом вже 14 років, у нас двоє дітей, обидва хлопці, одному 12, а іншому 8 років. Квартира у нас своя, а точніше – моїх батьків. Мами моєї вже давно немає, а батько одружився з іншою жінкою і залишив мені двокімнатну квартиру. Діти ростуть, і ми завжди мріяли про розширення. Було багато варіантів: продати цю, купити троячку в новобудові, або взагалі побудувати заміський будинок. Вирішили збирати гроші, а там – як вийде.
А у мого чоловіка є мама і сестра. Ця сестра «найнещасніша» жінка в світі. Народила дочку поза шлюбом, потім вийшла заміж за якогось дивака, який після розлучення залишив їй кімнату в гуртожитку: пошкодував або просто вона його розвела. Я взагалі уникаю з нею спілкування: один негатив і ниття, що б не трапилося.
Мама чоловіка живе в окремій, але дуже старій квартирі. Вона майже розвалюється, весь будинок затхлістю пропах, ремонт там робити марно. Чоловік почав говорити: ну як так, мама в таких поганих умовах живе, а ми тут «жируємо» в двійці ?! Може, візьмемо її до себе?!
Але куди, дві кімнати всього! Тоді він запропонував купити мамі житло за наші гроші, продавши майже за безцінь її квартиру. Мені це не сподобалося, але розуміла – нічого тут не поробиш, вона ж бабуся нашим дітям, а потім, якщо що, квартира внукам і дістанеться. Переглянули всі варіанти, знайшли найзручніший: двокімнатна суміжна хрущовка, зовсім маленька, але все ж затишна. Правда, не в кращому районі міста, та й ремонту вимагає.
Моя помилка полягала в тому, що я якось не сумнівалася: все буде оформлено так, що в майбутньому ця квартира дістанеться нашим дітям. Якось наївно упустила цей момент. Але при покупці чоловік все оформив на матір: вона одна власниця. Як вона тільки стала власницею квартири, відразу пішла у неї розмова про дарчу для своєї дочки і внучки.Про нас навіть розмови не було, враховуючи, що це наші гроші: чоловіка і мої, накопичені з зарплат!
Я сказала чоловікові, щоб поговорив з матір’ю і щоб не було навіть мови про «нещасну сестру», яка халяву любить. Це наші гроші, хай йому грець, і дарча повинна бути на онуків! Але чоловік же добренький, і чути нічого не хоче! Я сама свекруха подзвонила, почала плакатися, нести якусь нісенітницю: «Ну вив великій, гарній квартирі живете, а як же бути моїй донечці?».
Але ця донечка туди і копійки не вклала. Відчуваю я, свекруха доведе справу до кінця, і квартиру, куплену за наші гроші, віддасть своїй доньці. Зовиця вже прописуватися у матері збирається разом зі своєю донькою. Невже я вже зробити нічого не зможу, щоб моїм дітям ця квартира дісталася? І як я могла так необачно поступити?
Фото ілюстративне – Dimonacom.
