– Мама мене не розуміє, з нею, взагалі, важко знайти спільну мову, – каже Марта. – Ледь що і вона ображається, закривається в своїй кімнаті, перестає спілкуватися, грається в мовчанку.
Марта, дочка Віри Степанівни, живе з чоловіком і матір’ю в трикімнатній квартирі. Чоловіка Віри Степанівни та батька Марти не стало три роки тому. Дочка вмовила матір продати будинок і переїхати до неї. Молоді планували народити дитину, і допомога мами, колишнього педагога, була б до речі.
Віра Степанівна погодилася, оскільки не звикла бути самотньою, і готова була на все. Будинок в селі продали. Двокімнатну квартиру в місті поміняли на трикімнатну, зробили хороший ремонт. Одна кімната, як і годиться, була виділена Вірі Степанівні.
Дочка з зятем цілий день на роботі, з дитиною вирішили почекати. Віра Степанівна снідає, прибирає в квартирі. Молоді вранці поспішають, навіть ліжко свою не встигають заправляти. Потім Віра Степанівна йде з собакою гуляти, а після обіду готує вечерю.
Увечері нарешті сім’я збирається разом. Вечеряють швидко. Зять тікає в свою кімнату і сідає за комп’ютер, а Марта з матір’ю прибирають на кухні, перекидаються кількома фразами і теж розходяться по різних кімнатах. Марта сидить з телефоном, а Віра Степанівна дивиться телевізор.
Звичайно, Вірі Степанівні не вистачає спілкування з донькою, вона його компенсує розмовами по телефону зі своїми подругами, сусідами, колишніми колегами.
Іноді вона намагається розговорити дочку, але та відмахується:
– Мамо, мені нецікаво слухати твої сільські новини!
Про життя з донькою мені розповідає сама Віра Степанівна по телефону. А вчора я зустріла в місті Марту, і почула її історію непорозуміння з матір’ю, після якого вони ось уже тиждень не можуть помиритися.
– Попросила маму повечеряти без нас, – сказала Марта. – Чоловік мій хотів влаштувати романтичну вечерю, замовив їжу з ресторану. Я прямо про це мамі і сказала. А вона образилася, закрилася у своїй кімнаті і навіть не зустріла нас, коли ми повернулися з роботи.
– А хіба мама вам би завадила за столом? – запитала я Марту. – Може бути, вона посиділа б з вами пів години і пішла в свою кімнату, а ви продовжили б свій романтичну вечерю.
– Не пішла б. Адже це не перший раз. Мама не розуміє, що ми з чоловіком цілий день нарізно, а ввечері хочеться посидіти, поговорити, подивитися один одному в очі. А мама сидить до останнього. Я їй якось натякнула, а вона не зрозуміла – ось я прямо їй і сказала, щоб вечеряла сама.
– Ну ось так і поясни матері, як мені зараз, – порадила я Марті.
– Вона не хоче навіть слухати мене. Мовчить, майже не виходить зі своєї кімнати. І навіщо я тільки перевезла її до себе! Краще б ми до неї в гості їздили, – розчаровано сказала молода жінка.
Невже і справді в сучасному світі так важко вжитися в одній квартирі навіть рідним людям? І що тепер робити Вірі Степанівні, адже свій будинок в селі вона продала, а в квартирі доньки і зятя почувається зайвою…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
