Віра крокувала по вулиці, не зважаючи на те, що вона без парасолі, а надворі дощ як з відра. Оксана була її єдиною надією, вона мусить допомогти, бо хто ж допоможе як не рідна сестра.
Ну і що, що вони останнім часом майже не спілкувалися? Було непорозуміння, але ж то життя – ще й не таке буває. Шість років тому, не стало їхньої мами. А перед тим вона відписала весь будинок Вірі.
Віра на той час вже була заміжньою і мала троє дітей, так що житло їй потрібніше. А Оксані навіщо? Вона з села давно поїхала, працює в обласному центрі, квартиру знімає. Сім’ї нема, а скільки їй одній треба, – саме такими словами переконувала Віра маму, щоб весь спадок дістався тільки їй.
Відтоді сестри не спілкувалися, Оксана навіть в село не приїжджала. А Віра тим часом четверту дитину народила. Чоловік час від часу їздив в Польщу на заробітки, але грошей все одно не вистачало. Тому Віра була в постійних кредитах. Але коли Славко привозив гроші, то більш-менш вдавалося перекривати борги.
Та з початком війни все змінилося – чоловік Віри вже пів року сидів вдома без роботи, тим часом борги лише зростали. До того ж, Славко все частіше почав прикладатися до чарки, замість того, щоб шукати роботу.
Віра знала, що сестра має гроші, адже вона працює, заробляє, а витрачати особливо і не витрачає. То ж набравшись сміливості вона вирішила йти до сестри і просити допомоги.
За старою адресою Оксани вона не знайшла, сусіди сказали, що жінка купила квартиру ще рік тому і переїхала, але дали номер телефону.
Тремтячими руками Віра набирала номер сестри. Оксана підняла слухавку, і почувши голос Віри сказала, що у неї вже шість років немає рідні. А чужим людям вона гроші не позичає.
А далі були короткі гудки… Віра плакала, вона не розуміла, як так можна – квартиру собі купила, значить, має гроші, а для сестри їй шкода…
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
