Зі своїм чоловіком я роз’їхалися з його ініціативи, на жаль. Данило пішов до іншої та якось дуже просто залишив мене.
Офіційно розлучення ми з ним поки не оформили, так як нікому з нас печатка в паспорті поки не заважає зовсім, ще й кожен займався своїми справами, мали кожен свої турботи. Двоє дітей, звичайно ж, залишилися зі мною, про інше й мови не велося на той час, тай чоловік сприйняв це як належне.
Три роки після того, як ми вже не жили разом Данило, за нашою спільною домовленістю платив аліменти, і особливого інтересу до дітей не виявляв ніколи, жив своїм життям. Чоловік лише іноді дзвонив мені, відвідував дітей після свят, і раз на місяць возив кудись погратися, щоб хоч трохи провести з ними час.
Купівлею речей для дітей, постійними зборами в школу, записом та відвідуванням гуртків, і іншими моментами в житті дітей займалася лише я одна.
До його нової панянки я, щиро кажучи, симпатії зовсім ніяких ніколи не відчувала, і не хотіла, щоб наші діти якось з нею взагалі бачилися, тому і мови бути не могло ні про які поїздках до тата на вихідні, тай його особливої ініціативи не було, він і не пропонував ніколи забрати дітей до себе.
Було трохи шкода, що діти ростуть без особливої участі в їх житті рідного тата, але в цілому, такий розклад всіх влаштовував, ми вже звикли до цього.
Нещодавно ситуація наша чомусь змінилася в іншу сторону: чоловік розійшовся зі своєю співмешканкою, і тепер йому, мабуть, стало нецікавим такий хід подій. Данило, несподівано, згадав про існування своїх рідних сина й доньки – запросив їх минулого місяця пожити у нього на декілька днів.
Спочатку ми не домовлялися про те скільки часу діти житимуть з ним, і так вийшло, що дітвора провела у свого батька аж два тижні.
Коли я спробувала слово сказати про аліменти за цей час, адже розраховувала відкласти частину грошей на оплату дитячих путівок, коли зберуся у відпустку, а інше витратити на їжу та одяг для них, то чоловік мені відразу сказав, що в цьому місяці він мені нічого платити не збирається. Більш того, за його словами, якби син з дочкою прожили б у нього ще хоча б один тиждень, то аліменти платила б йому я.
Щиро кажучи, я навіть сперечатися з ним не стала, так як розгубилася, не могла потрібних слів дібрати. Раніше він ніколи не заперечував свої зобов’язання щодо фінансового забезпечення наших діток, а тут, мабуть, вперше провів з ними так багато часу, відчув себе якимось особливим батьком.
Для мене це, в прямому сенсі, почути було не дуже приємно, так як всі найскладніші періоди життя дітей я справлялася з ними сама, без будь-якої допомоги свого чоловіка. А зараз, коли вони стали більш-менш самостійними, він вирішив їх у мене, нехай не повністю, але забрати.
Думаю, що важливу роль в цьому питанні відіграють гроші – тато просто вирішив таким чином зняти з себе фінансові зобов’язання, і не давати мені зовсім коштів для діток. Але виходить зовсім негідно, коли йому незручно, то діти зі мною, а коли йому заманеться, то з ним.
Не хочу, щоб було так, як він каже. Незрозуміло, коли у нього з’явиться нова подруга, і як вона поставиться до наших з ним дітей, а діти звикнуть жити з ним, а він знову їх потім залишить, бо йому не до них буде, але ж діти не іграшка якась.
Також думаю, що будуть відчувати діти, коли тато згодом знову про них забуде на цілі місяці. Та й аліментів там не така вже й велика сума, але нам з дітьми вони потрібні, сама я їх не прогодую.
Навіть не знаю, як діяти в цій ситуації далі. Бачу, що для чоловіка тут саме гроші важливі. Як мені правильно вчинити?
Фото ілюстративне.
