fbpx
Життєві історії
Чоловік залишив мене, але до доньок приходив часто. Поки вони гуляли на вулиці, я старалася приготувати щось смачненьке, запрошувала Михайла повечеряти з нами, але він не йшов, адже чекала інша

Вийшло так, що з Михайлом ми розлучилися, коли наша старша донька була ще малою, їй було всього 5 років, а молодшій нашій доньці був лише рік на той час.

Ті часи були таки непростими для мене: я хоч і сиділа в декреті, але дуже втомлювалася робити все сама вдома – вранці я вставала перша від усіх, відразу готувала сніданок для всіх, Михайло снідав і йшов на роботу і відводив старшу дочку в садок, а молодша донька на моїх руках на цілий день залишалася. А мені ще крім того, що сидіти з дитиною потрібно було і прати одягу цілу гору, і прибирати після всіх, і так цілий день з раннього ранку до пізнього вечора.

Увечері Михайло забирав нашу донечку з садочка, вони приходили, а я вже постійно така втомлена була після всієї домашньої роботи, а ще вечерю попереду всім потрібно поставити свіженьку і смачненьку, хто що любить. Допомогти мені було нікому, бабусі та дідусі живуть далеко від нас, все доводилося робити самій, і виходу ніякого не було, домашня робота була на мені.

Я втомлювалася і стала часто бути всім незадоволена, мені все не подобалося і я робила зауваження усім, а особливо Михайлу. Можливо, і я десь і перебільшила на той час, іноді навіть шукала причину, щоб таке сказати Михайлові, що він зробив сьогодні не так.

Часто моя мама телефонувала до мене і просила, щоб я заспокоїлася, цей непростий період мине, а то я так можу залишитися зовсім одна, а то залишуся сама з усіма своїми проблемами та негараздами. Я мамі тоді відповіла, що нікуди чоловік не дінеться – у нього двоє дітей, але мама мені сказала, що це ще нікому не стало на заваді, щоб залишити рідних людей, якщо вдома немає спокою і одні докори від дружини щодня. Я тоді зовсім не звертала уваги на слова своєї мами, навіть не придала їм значення, але вона виявилася права.

Одного дня Михайло перед вихідними привів додому старшу дочку, а я почала йому скаржитися, що він їй неакуратно шарфик зав’язав і завжди не старається, коли одягає дитину. Слово за слово, чоловік образився і пішов, правда, тоді Михайло всі гроші залишив. Тоді мені ще пощастило з тим, що моя сусідка теж водить свого сина в той же садок, куди ходила наша старша донька, вона і її брала з собою щоразу і приводила до нашого дому.

Під час розлучення нічого ділити не доводилося: квартиру і все майно, нажите разом в нашому сімейному житті, чоловік нам залишив з дітьми. Він без проблем погодився на аліменти, платить вчасно чималі гроші, ще й подарунки дітям на свята купує, дуже добре ставиться до донечок і зараз. Залишилося тільки звикнути, що тато нас залишив і більше разом ми жити не будемо.

Іноді я шкодувала і розуміла, що в цьому є і моя вина, хоча зрозуміло, що й мені було нелегко, але хотіла все з початку розпочати, але таке враження, що дороги назад вже не було.

Згодом я почала звикати до такого життя, хоч і важко було, я ще намагалася Михайла повернути, але він не захотів повертатися в нашу сім’ю, сказав, що багато часу чекав поки я змінюся, але цього не сталося. Раніше приходив на вихідних, гуляв з дочками у дворі. Я до цього часу готувала щось смачненьке, запрошувала на вечерю Михайла, але він не залишався ніколи у нашій квартирі, приводив дітей і йшов.

Так було приблизно рік, поки наш батько не зустрів іншу і навіть згодом одружився з нею. Михайло став рідше приходити до дітей, в основному спілкується з ними по скайпу, або просто по телефону, пояснює, що в нього зараз купа справ і він не може приходити так часто. як колись.

Цього року старша дочка пішла в школу, лінійки не було через обмеження, але тато ж міг прийти ввечері на тортик, але Михайло до нас не прийшов.

Я часто телефоную Михайлові, щоб він прийшов до нас і відвідав дітей, але йому все ніколи, може забігти тільки на дні народження дочок і в Новий Рік, щоб принести подарунки якісь, поспілкується з ними в порозі, посміхнеться їм і швидко йде.

Я сто відсотків переконана, що це лише вина нової дружини Михайла – вона явно не хоче, щоб він ходив до нас і багато часу приділяв дітям. І одного разу я вирішила і сама їй зателефонувала, сказала, що у неї немає дітей, тому вона мене не розуміє, як дочки хочуть часто бачити свого татка, навіть встигала посперечатися з нею.

Вона відповіла, що нічого не каже Михайлові, просто йому доводиться останнім часом багато працювати, тому що вони взяли кредит. Мені це зовсім не сподобалося – діти нудьгують, а їх татко, замість того, щоб знайти якийсь день для зустрічей з дочками, гроші для себе заробляє.

Я дізналася, що дружина Михайла вже була заміжньою, а чоловік залишив її, тому що вона говорила йому що він має робити. Думаю, що з Михайлом історія повторюється: мало того, що у чоловіка діти, так вона ще й не хоче, щоб він часто бачився з нами, щоб не повернувся в нашу сім’ю. Але я не знаю, як мені зараз бути, як вмовити тата бачиться з дочками частіше і приділяти їм хоч трішки більше часу, щоб не тільки по скайпу, а в реальному часі вони проводили разом час. Недобре бачити, як Михайло віддаляється зовсім від нас.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page