Марина працювала продавцем в місцевому магазині. Життя у неї було непростим, вона звикла сама давати всьому раду. Залишилася вона одна з трьома дітьми, коли молодшій було всього чотири роки. Чоловік поїхав на заробітки в місто, та там і залишився. Знайшов собі іншу дружину, а Марині написав лист. «Пробач, покохав іншу. Дітям буду допомагати, а ти живи як знаєш».
Марина себе не жаліла, не бігала по подругах, не скаржилася. Зібрала дітей, старшому тоді тільки 12 виповнилося і сказала, що батька у них тепер немає. Що якщо мають бажання з ним спілкуватися, вона не проти, але де-небудь на нейтральній території. У свій дім, вона його не пустить нізащо.
Середня дочка Оксана, засмутилася. Дуже вже батька любила, дівчинці тоді було 8 років. Марина притулила доньку до себе, поряд бігала молодша Світланка. «Ну хоч цій нічого пояснювати не треба, не розуміє ще нічого, маленька», – розраджувала себе жінка.
Михайлик, син, відразу сказав, що батька бачити не хоче, не потрібен йому такий батько-зрадник. Мати переконувати не стала, але і налаштовувати проти батька вона не буде, його Бог судитиме.
Батько допомагав грошима, але не приїхав жодного разу. Незабаром, навіть Оксанка, стала все рідше і рідше згадувати батька, а Марині довелося стати для своїх діток і мамою, і татом. Вирішувала проблеми і сина, і дочок, що підростали. А ще постійно працювала, вдень у магазині, а ввечері допізна, на своєму городі. Добре, що хоч діти виросли помічниками, у всьому матері допомагали.
Марину в селі поважали усі, бо бачили як вона старається. Останнім часом стали люди помічати, що якось змінилася Марина. Навіть зачіску змінила, в місто з’їздила, підстриглася. Кілька суконь нових прикупила, а чому найбільше здивувалися місцеві кумасі, так це того, що тепер на роботу Марина ходила з легким макіяжем.
Місцеві бабусі, які завжди сиділи на лавочці навпроти магазину, помітили, що в магазин зачастив Павло Іванович, місцевий лісник, пасічник та й взагалі дуже шанована людина в селі.
Був він вдівцем, дружини давно не стало, а він більше так і не одружився. Працював, мав свою пасіку. За його медом з міста їхали. А потім ще й в лісники пішов, ліс знав як свої п’ять пальців. Був чоловіком строгим, але справедливим. Так і жив один. Дітей у нього не було. Часом їхав в місто, може і був там у нього хто, про це ніхто не знав, але повертався завжди один.
Так ось, помітили жіночки, що вже дуже часто, став він навідуватися в їх магазинчик. Раніше то рідко коли його побачать, а тут прямо кожен день, а то й не раз.
Вирішили, що потрібно запитати у Марини прямо.
– Марино, ти послухай, – почала здалеку Олексіївна – чого це до тебе наш Іванович зачастив?
Але Марина нічого не відповіла, хоча рум’янець на щоках все сказав сам за себе.
Все на тій же лавочці, подружки чекали Олексіївну. Знаючи круту вдачу Марини, очікувати можна було, що завгодно. До магазину під’їхала машина в якій сидів Павло Іванович. Він вийшов з машини і жінки ахнули від його вигляду.
Іванович був одягнений, як справжній наречений. В костюмі трійці, білій сорочці, та ще й з букетом квітів. Виглядав чоловік шикарно.
Він зайшов в магазин, а жінки стояли в повному невіданні і тихо заздрили Олексіївні, яка зараз була в самому епіцентрі подій.
Минуло хвилин десять і з магазину вийшла Олексіївна, з переможним виразом обличчя. Вона гордо і дуже повільно йшла до своїх подружок, тим самим помстившись їм за те, що вони кинули її там одну, але бажання розповісти все, що знає пересилило гордість і вона прискорила крок.
Потім півгодини Олексіївна, насолоджуючись тріумфом розповідала, як Іванович зайшов в магазин і подарував Марині квіти, а потім нікого не соромлячись, запропонував Марині вийти за нього заміж.
Ще розповідала Олексіївна, що Марина тепер щаслива і вона, Олексіївна дуже навіть за неї рада. Багато натерпілася жіночка, нехай і до неї хоч тепер прийде щастя.
А Марина і дійсно була дуже щаслива. Діти прийняли Павла Івановича добре, раділи за матір. Та й всі в селі були за них раді, що вже говорити.
– Наздогнати щастя! – як казала Олексіївна, – а воно і правильно. Щастя – воно людям дуже потрібно!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
