«Корабель тоне. Ця подружня пара, зуміла дістатися до рятувальної шлюпки, але, на превеликий жаль, там було тільки одне місце.
Чоловік сам заліз в човен, залишивши дружину гинути посеред океану. І перед тим як піти під воду, дружина прокричала йому останню у своєму житті фразу» — так вчителька з літератури почала свій перший в цьому році урок.
Тут її розповідь перервалася.
«Як ви думаєте, — запитала вона в класі — Що це була за фраза?»
Більшість учнів негайно висловилися: «Я тебе ненавиджу!» , «Яка ж я була сліпа!» І все в такому дусі.
Весь клас наввипередки змагався у висловлюваннях, але один хлопчик сидів весь цей час і мовчав.
— «А ти як вважаєш, що вона сказала?» — сказала вчителька підійшовши до нього.
— Я думаю, що вона сказала: «Подбай про нашу дитину!»
— «Ти знаєш цю історію?» — здивувалася вчителька.
— «Ні, просто те ж саме сказала моя мама перед смертю мого батька,» — відповів учень.
Вчителька відвернулася, сподіваючись, що ніхто не помітив як на її очі набігли сльози.
— «Вірно» — відповіла вона.
Отже, судно пішло на дно. Чоловік добрався додому і самотужки виховав дочку. Через багато років, вже коли батька не стало, розбираючи його речі, дівчина знайшла його щоденник, в якому прочитала наступне:
«У неї вже був страшний діагноз, коли ми поїхали в подорож. Жити залишалося недовго. Боже, як би я хотів потонути замість неї, але заради блага дочки я не зміг. Я міг тільки залишити її посеред океану».
Клас мовчав.
За дитячими очима, було видно, що їх глибоко вразила ця історія і що сьогодні вони вперше зрозуміли, що перше враження може бути оманливим.
Ось чому ніколи не варто судити про людей і їхні вчинки поверхнево, адже ми багато чого можемо про них не знати.
Читайте також: Для всіх мам! Єврейська притча