fbpx
Життєві історії
Чоловік захворів, а син жодного разу його не провідав. Можливо, син за щось на нас образився. Запитала прямо – він запевнив, що ні, але я відчуваю, що це не так

– Я знала, звичайно, що одружений син – не твій, – зітхає пенсіонерка Софія Петрівна. – Він не дзвонить, не прагне спілкуватися, не переймається нашими проблемами. Але щоб ось так, я й уявити не могла!

Чоловік в середині літа на три тижні потрапив до лікарні. Думаєш, скільки разів син за цей час зателефонував батькові? Один раз!

– Так, не приємно, турботливим сином його важко назвати…

– Соромно навіть розповідати. Я вже не кажу про те, щоб приїхати в лікарню, про це і мова не йшла… Добре, що у нас з чоловіком ще й дочка є, одна б я просто не справилася в такій ситуації. Дочка і з лікарями розмовляла, і мене ще підтримувала… Не те, що її брат!

– Не можу повірити, що, син дійсно навіть не поцікавився, що там з батьком? Взагалі-то – це серйозно!

– Коли батька тільки відвезли, кілька разів дзвонив мені, питав, як справи… Виходить, йому байдуже до нас.

Синові Софії Петрівни, Остапу, тридцять шість років. Він давно вже живе окремо від батьків. У нього звичайна сім’я: дружина, дитина, квартира в кредиті. Звичайно, вони з дружиною багато працюють, щоб швидше розплатитися з боргами. Але не настільки ж, щоб не знайти час зателефонувати і спитати, як там здоров’я батька?

Спілкуватися він дійсно бажанням не горить, Софія Петрівна завжди дзвонить йому сама, і тільки у справі. Розмови «ні про що» син обриває фразою: «Вибач, у мене немає часу».

Справедливості заради треба відзначити, що він дійсно зайнятий – працює на двох роботах і дуже втомлюється.

– Софія Петрівна, а може, ви його образили чимось? Чому він так себе поводить?

– Не знаю, як вже ми могли його образити! Виростили, вивчили, на ноги поставили. Робили для них з сестрою все, що могли! Батько його рибалити вчив, в походи водив з наметами. Друзів запрошували завжди, щось придумували. У наших дітей було чудове дитинство. Їм нема в чому нам дорікнути. Дочці взагалі квартиру купили п’ять років тому…

– А синові?

– Що синові?

– Ну, сину теж квартиру купили? Або якось допомогли з покупкою?

– Ну, знаєш! Ми з чоловіком ледве на одну квартиру нашкребли, та й то, дачу довелося продати. Ні, сину квартиру не купували. Батько з ним поговорив по-чоловічому. Сказав – ти старший, ти чоловік, заробиш сам. А твоя сестра – жінка, їй своє житло потрібніше. До того ж Аліна у нас як раз тоді заміж збиралася і вже дитину чекала.

– От і маєш причину – образився син!

– Та ні, не образився. Він все зрозумів нормально. Я з ним потім ще поспілкувалася. Він сказав, мовляв, мамо, та ти що, я розумію, що Алінці зараз потрібніше, я чоловік, зароблю, а вона в декреті… Я ще запитала потім, кажу, точно все в порядку? Він підтвердив, що ніяких проблем…

***

– Я чоловікові багато разів пропонувала – ну поговори з батьками відверто, – зітхає жінка Остапа. – Чому сестрі все, а тобі нічого? Він руками замахав – не буду, мовляв, нічого говорити, а то ще подумають, що я ображаюся. А це, мовляв, не так, батьки мають право вирішувати, це їхні гроші, кому захотіли, тому квартиру і купили.

Я кажу – але ж ти ображений. А він – ні, мовляв, не ображений, просто тепер вважаю себе вільним від усіх синівські зобов’язань… Якщо що, нехай йдуть просити допомогу до Аліни.

– Батькам він теж сказав, що все в порядку, а вони і повірили. Їм зручніше так. Вони хороші батьки, все зробили для дітей, а Остап – невдячний син. Вони щиро не розуміють, чому він до них так відноситься. Або роблять вигляд, що не розуміють?

Можливо, син має моральне право так поводитися з батьками після того, як «сестрі все, а йому нічого»? Нехай тепер сестра, яка отримала від батьків квартиру, і бігає по лікарнях?

Фото ілюстративне – bsiter.

facebook