З Дмитром до одруження ми були знайомі три роки. До весілля ми вже рік жили разом. Мені здавалося, що Дмитро – чудовий, надійний чоловік, з яким можна розпочинати спільне сімейне життя.
Ми були дуже красивою молодою сімейною парою. Завжди веселі, енергійні, позитивні, в загальному приклад для наслідування. Ми завжди намагалися бути разом і разом вирішували всі проблеми, які у нас виникали.
Все було добре до тих пір, поки ми не почали думати про дитину. Проживши два роки у шлюбі, ми зрозуміли, що у нас проблеми з дітонародженням. Куди тільки ми не зверталися, але все безрезультатно.
Я тоді переживала не найкращі часи, у мене розвинувся комплекс неповноцінності, я почала замикатися в собі, але Дмитро всіляко мене підтримував і твердив: «Не переймайся рідна, у нас все вийде! Ти головне пам’ятай я завжди поруч, а разом ми все подолаємо».
Чоловік як міг, намагався мене заспокоїти, ми вирушили в чудову подорож на море, я трохи заспокоїлася і через кілька місяців диво сталося. Одного разу я зрозуміла, що Бог вислухав наші молитви і скоро ми станемо батьками. Радості Дмитра теж не було меж. Він почав працювати понаднормово, щоб забезпечити малюка всім необхідним. Дмитро часто затримувався на роботі, але я виправдовувала його тим, що він для нас старається.
Якось Дмитро поїхав у відрядження на тиждень, я тоді вже була на шостому місяці. І ось зранку, «як грім серед ясного неба», я дізналася, що мій коханий чоловік мені зраджує.
Мені на телефон в соцмережі прийшло повідомлення від незнайомої молодої дівчини. Вона зізналася, що зустрічається з моїм чоловіком, при чому, розповідала про їхній роман в подробицях, до того ж до тексту вона прикріпила кілька фотографій.
Що в цей момент я пережила, просто не передати словами, я не могла повірити, що мій чоловік здатний на подібну зраду. І якби не фото, я б так і не повірила.
Я губилася в здогадках. Як так? Чому так? Я хотіла думати, що це не правда, що Дмитро, коли повернеться, знайде всьому пояснення, можливо, це просто монтаж. Але на жаль, це все виявилася правдою. Єдине пояснення: «Пробач, так вийшло».
І хоч Дмитро визнав факт зради, кидати мене він не збирався. Але я зрозуміла, що не зможу жити із зрадником, і сама подала на розлучення.
Дмитро спочатку оббивав пороги, просив вибачення хотів повернутися, але моя ображена гордість не дозволяла йому пробачити зраду. Ми розлучилися.
Прийшов час, я народила дочку і повністю розчинилася в материнстві. Навіть після розлучення ми з Дмитром змогли зберегти теплі дружні стосунки і залишитися люблячими батьками для своєї дочки. Малятку зараз рік, тато бере активну участь в її житті, хоч і не живе разом з нами. До речі, з тією жінкою, яка розбила нашу сім’ю, у Дмитра нічого не склалося.
Мені дуже прикро, що наша маленька донечка росте в неповній сім’ї. Ми обоє винні: чоловік винен тому, що зрадив, а я – тому, що була занадто гордою і не пробачила. І навіть наша спільна заповітна мрія – дитина, не змогла утримати і зберегти нашу сім’ю.
Часом я думаю, а чи правильно я зробила? Чи є приклади, коли після зради налагодилося сімейне життя і все стало як раніше?
Фото ілюстративне – pinterest.
