Моя свекруха несправедливо розпорядилася тим, що мала у власності, обділивши свого сина, мого чоловіка.
Доньку вона завжди любила більше, та обіцяла, що забере маму до себе, але у неї раптом змінилися плани, і свекруха подумала, що ми її заберемо до себе.
Але я чоловікові сказала, що не погоджуюсь, щоб його мама жила з нами. Вважаю, що маю право так говорити.
Ми з чоловіком багато років працювали, для того, щоб мати власний будинок. А тепер, коли через 16 років ми нарешті переїхали, свекруха хоче до нас.
Ми лише одружилися, я чоловікові відразу сказала, що хочу жити у своїй хаті, тому треба працювати і старатися так, щоб мати власний будинок.
Перший час ми знімали квартиру, а всі зароблені гроші відкладали. Потім зрозуміли, що так справа не піде, треба діяти кардинальніше.
Чоловік почав їздити на заробітки, і коли ми наскладали мінімальну суму, почали будівництво на земельній ділянці за містом, яку мені подарували мої батьки.
Щоб побудувати будинок, потрібні були величезні гроші, мова йшла про десятки тисяч доларів, тому ми з чоловіком практично не бачилися, а наші дві донечки росли без батька.
Мама мого чоловіка завжди доволі заможно жила, вона працювала на керівній посаді в верхніх ешелонах влади, мала власний будинок, та й гроші у неї завжди були, просто вона з нами ними не ділилася.
Свекруха якось дуже дивно по-різному ставилася до своїх дітей: сина вона викреслила відразу, як той лише одружився зі мною.
Натомість своїй доньці вона готова була зірку з неба дістати.
Коли молодша сестра мого чоловіка захотіла переїжджати в Америку на постійне місце проживання, і їй були потрібні гроші.
Свекруха без розмов продала свій будинок, купила собі однокімнатну квартиру, а решту грошей віддала доньці.
Я ще сподівалася, що якась частина коштів і нам перепаде, адже ми якраз закінчували будівництво, і нам дуже були потрібні гроші.
Але про нас свекруха навіть не згадала. Чоловік промовчав, а я вирішила не втручатися в їхні сімейні справи.
Пізніше свекруха свій вчинок пояснила так, що дочка як наміститься на новому місці, то і її туди забере.
В результаті зовиця вже кілька років живе за кордоном, справи у неї налагодилися, але маму до себе забирати вона не поспішає.
Тим часом свекруха вийшла на пенсію і нещодавно занедужала.
Вона стала говорити, що їй допомога потрібна. Родичам скаржиться по телефону, що має двоє дітей, а нема кому їй допомогти.
Ті, звичайно, насіли на мого чоловіка, мовляв, як можна – це ж мама!
Чоловік не відмовлявся допомагати, він сам їздив до неї. А потім вже втомився.
Тому він вирішив, що маму треба забирати до себе, хоча б на літо. Мовляв, що їй одній в квартирі робити? А тут у нас свіже повітря, власне подвір’я, тиша і благодать.
Не знаю чому, але я категорично проти, щоб мама чоловіка жила з нами.
Вона жодної гривні не вклала в цей будинок, а будувалися ми майже 16 років.
Я прямо чоловіку сказала, що не хочу, щоб його мама жила з нами, і навіть пояснила, чому я так думаю. Та він все одно на мене дуже образився.
Ось уже кілька днів не розмовляє зі мною. А я щиро не розумію, в чому я не права?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.