fbpx
Життєві історії
Чоловік вигнав мене, я на вокзалі уже третю добу, та й іти мені нікуди

Ще раз переконуюся, що нічого випадкового в житті не буває, і що завжди треба допомагати людям. Цю вaгiтну дівчину я примітила на вокзалі ще в п’ятницю, коли їхала на приміській електричці на дачу.

Вона відчужено дивилася у вікно, сидячи в залі очікування. Невелика сумка поруч говорила про те, що їхати вона збирається не далеко і не на довго. Джерело

Коли я поверталася в неділю ввечері, то знову побачила цю ж дівчину майже на тому ж самому місці. Обличчя її було змученим, очі повні сліз, все та ж одяг, все та ж сумка … Мені це здалося підозрілим. Я підсіла поруч і заговорила з нею.

Ви вже вибачте за цікавість, дівчино, але я бачила Вас тут ще в п’ятницю … Ви когось чекаєте чи щось трапилося?

Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледве-ледве стримує сльози. Нікого я не чекаю … Сталося … Чоловік мій громадянський мене вигнав … Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди …

Боже мій, як так?! Як вас звати?

Катя … можна на «ти» …

Ти, напевно, голодна, Катрусю?

Ні. У мене є трохи грошей, пиріжки в кафетерії купую.

Поїдемо до мене, відіспишся, гарячого поп’єш … а там вирішимо що-небудь …

Не зручно мені якось …

Підемо, підемо …

Я викликала таксі, і ми з Катею поїхали до мене додому. Живу я одна, давно овдовіла, а діти роз’їхалися. Квартира у мене велика, можна і дати притулок бідоласі.

Нагодувала я Катю, спати поклала, всі розмови ми відклали на ранок. За сніданком на наступний день Катя розповіла мені історію свого життя.

Їй було двадцять. Приїхала вона в місто з сусіднього села, де жила з цим своїм цивільним чоловіком. Батьків у неї давно вже не було, а тітки, яка її виховувала, теж недавно не стало.

Читайте також: Чоловік нахилився, щоб поцілувати в останній раз дружину, після чого відключити її від апаратів. Та сталося диво. «Я буду…», – прошепотіла вона

Діти тітки продали будинок, де вона жила раніше. Цивільний чоловік був непутящий, вuпuвав. Коли Катя зaвaгiтніла він і зовсім з котушок злетів, почав буянити, руку піднімати, а тут взяв і вигнав зовсім …

Катя помоталася по сусідах кілька днів, думала протвеpезіє, одумається, а він ні в яку назад її не пускає.

«Добрі» люди розповіли Каті, що той з односельчанкою вже «шури-мури» крутить давно, з тих пір, як дівчина зaвaгiтніла.

Діватися нема куди, вирішила Катя в місто виїхати. Приїхати то приїхала, а ось що робити далі ще не придумала.

А термін у неї уже великий був, тижні через три-чотири наpoджувати. Ну, що ось тут зробиш?

Залишила у себе, клич по знайомим кинула, принесли нам і ліжечко, і коляску, і речей дитячих багато різних розмірів.

Світ не без добрих людей, Катрусю, впораємося!

Дякую, Лідіє Михайлівно, не знаю, що б я без Вас робила …

Наpoдилася у Каті дівчинка, крупненька така, гарненька. Назвали ми її Василиною, вже дуже Каті це ім’я подобалося.

З грyднuм вигодовуванням на нервовому грунті у Каті не надто задалося, тому вирішили ми, що я з малятком сидіти буду, а Катя на роботу вийде.

Куди ось тільки мене візьмуть без досвіду роботи? Я адже бухгалтер за освітою, але не працювала жодного дня за фахом …

Не переживай, Катрусю, я не останньою людиною на заводі була до самої до пенсії, пристрою тебе по знайомствам своїм.

Катю взяли в економічний відділ наймолодшим фахівцем. Боялася я, звичайно, що вона не впорається, але все сталося якраз навпаки, дівчина виявилася дуже тямущою і навченою.

Через півроку мою Катю навіть підвищили, а мені подяку за такого працівника висловили.

Так і жили ми з цією чужою дівчиною, як рідні. Василинка росла, бабусею мене називала, ось вже в дитячий садок пішла, коли їй два рочки виповнилося. А тут Катя мене новиною приголомшила.

Лідіє Михайлівно, не знаю, що і робити … Керівник нашого відділу, Костянтин Юрійович, знаки уваги мені надає давно, а тут і зовсім в любові зізнався і заміж запропонував за нього вийти …

Тобі то він, Катю, подобається?

Подобається, але боюся я знову обпектися …

А ти не бійся, ти ж не одна тепер в цьому житті, у тебе є я …

Катя обняла мене і заплакала. Через два місяці у нас було весілля, віддала я своїх дівчаток в надійні руки, я то знала, що Костянтин хоч і молодий, але людина пристойна і вихована.

На знак подяки за ці два роки, Катя ніколи мене не забуває: дзвонить кожен день, справляється про моє здоров’я, на свята хороші подарунки дарує, з Василиною до мене частенько приїжджають.

Ось так на старості років я знайшла дочку, милу і турботливу Катю. Не бійтеся, люди, робити добрі справи!

facebook