Чоловік Віри, коли свекрусі було 55 років, подарував їй двокімнатну квартиру. Олег в матері єдиний син, вона одна його виховувала багато років, дуже старалася для нього, тому Олег відразу цю квартиру на матір й переписав. Вона відразу залишила роботу, квартиру в оренду здала і дуже гарно зажила, своїй невістці на заздрість

Якісь туфлі за півтори тисячі гривень купували запросто, уявляєш собі таке? – розповідає 33-річна Віра. – Доньці – курточку фірмову якусь купували теж за великі гроші, на пару років, і навіть не сумнівалися, що це правильний вибір. А вже майки, кофтинки, сорочки та взагалі не рахували ніколи! З одного боку, напевно, добре, що не скупилися, зараз хоч одягу надовго вистачить, новий купувати не потрібно. А з іншого боку, так подумаю, ех, а зараз ми на цих півтори тисячі гривкень тиждень живемо втрьох – я, чоловік і дитина. І коли буде краще життя у нас, взагалі не зрозуміло!

Ще й не так давно, десь майже 3 роки тому чоловік Віри, Олег, був досить успішним бізнесменом, добре заробляв.

Бізнес його в ті часи давав хороший дохід, і сім’я жила на широку ногу, якщо так можна сказати.

Дві хороші машини мали, котедж гарний будували, велика квартира своя була, подорожі по кілька разів на рік то в Туреччину та Єгипет, то в Європу, то куди-небудь ще, куди мали бажання.

Браку в грошах у них точно не було у ті гарні роки.

І до сьогоднішнього дня подружжя згадує ті часи й досі.

Віра тоді сама зовсім не працювала, в загальноприйнятому розумінні цього слова, але чим могла допомагала Олегові в бізнесі, виконувала якусь типу роботу секретаря: забронювати кудись квитки, організувати зустріч з колегами, привітати постійних клієнтів з Новим роком чи ще якимось святом, зробити якісь сімейні справи.

Загалом, не зважаючи на все, у Віри завжди роботи було вдосталь.

Та дуже багато часу ці завдання, втім, не вимагали, і Віра в основному намагалася займатися їхньою донькою і домашнім побутом.

Вона зробила в квартирі ремонт, розпочала організацію будівництва гарного заміського будинку, планувала часті сімейні відпустки разом з найближчими людьми, телефонувала до батьків постійно, в тому числі, і матері свого чоловіка Олега.

Тому було ніколи цим займатися, і він з легкістю доручив це дружині.

А десь чотири роки тому Олег купив квартиру своїй матері, дуже непогану двокімнатну в хорошому районі їхнього міста!

Ну, просто підвернулася квартира з нагоди, знайомий продавав, дешево дуже, по тих мірках, ну просто нереально було її тоді не взяти, а тим паче, коли гроші заощаджені в чоловіка лежали.

У матері якраз ювілей був, п’ятдесят п’ять років, дуже гарна нагода для єдиного сина, для якого мама старалася все його життя.

У матері Олега на той час і своя двокімнатна квартира була, у спадщину їй дісталася, там вона все життя живе, і Олег також сам там народився і виріс.

А цю квартиру син їй купив – ну, ніби як інвестиційну, як надбавку до пенсії, щоб здавала колись її в оренду і у дітей грошей не просила в старості.

Щоб була самостійною і свою копійку завжди мала для хорошого життя.

Свекруха Віри до цього про пенсію і не думала, по крайній мірі, вголос нічого нікому не говорила.

А як дізналася про двокімнатну квартиру, яку син купив для неї, відразу звільнилася з роботи.

Двокімнатну квартиру здала в оренду дуже добре, за хорошу плату, велика компанія зняла для своїх співробітників.

І ось з тих пір мати Олега дуже добре живе, проблем ніяких не знає, навіть у такі складні часи.

По музеям, по театрам з подружками ходить досі, влітку на море може поїхати, санаторій спокійно відвідати може раз в рік, в Карпатах вже була не раз, крім хіба що минулого року.

Мати Олега зараз стала така сучасна бабуся: внучку тільки у свята бачить так привіти їй передає.

Свекруха сидить в соцмережах, спілкується зі знайомими.

Щиро кажучи, сама Віра якраз була дуже не в захваті від такого вчинку свого чоловіка – купити матері квартиру.

Але Олег стояв на своєму.

Мовляв, мати виростила його одна, в непрості роки, і були часи, коли і підлогу мити доводилося як підробіток, і на ринку стояти в морози і спеку, все, що могла, для сина старалася.

Але у Олега завжди було все, що треба.

Батька свого рідного Олег не знає і не пам’ятає, мати про нього ніколи нічого не говорила.

Але матір він свою дуже любить і дуже вдячний їй за все.

І все було добре, тільки якийсь час назад бізнес Олега став повільно, але вірно руйнуватися, що тільки чоловік не робив, що не вигадував, як не старався.

Ще до усіх цих обмежень справи у нього були не дуже, хоча Олег зі своїми колегами і робили все можливе, що вдавалося – брали кредити, проводили акції, робили усім суперзнижки, яких не було у конкурентів.

Клієнти йшли, але якось все менш активно.

А потім все закрилося на якийсь час, і бізнес просто сам розвалився, хоча Олег з сім’єю мав велику надію на нього.

Олег брав кредити і продавав майно.

Тоді Олег продав одну за одною обидві їх хороші машини і взяв стареньке бюджетне авто для своєї сім’ї, яке тепер постійно ламається і він витрачає на нього лише чималі гроші для ремонту, продав ділянку з недобудованим будинком.

На якийсь час здавалося справи владналися, але знову знову почалися проблеми, як тільки чоловік не намагався вирішити їх.

І ось зараз ситуація вже близька до недоброї.

Про бізнес уже ніхто і не мріє, але треба виплатити борги, яких за час спроб зберегти хороше життя накопичилося чимало.

Зараз Олег інтенсивно шукає роботу “на дядю”, хоч яку-небудь, пару років тому він і уявити собі такого не міг.

Але робота все не знаходиться, дуже непрості часи в державі, а на копійки Олег працювати не може собі дозволити зараз, адже має повернути борги чималі.

Колишнього бізнесмена, майстра на всі руки, фахівця широкого профілю, “дядьки”, які мають роботу і гроші, бачити в рядах своїх компаній чомусь не хочуть, тому поки ситуація зовсім непроста.

Сама Віра теж надіслала своє резюме, недавно її запросили працювати диспетчерем колл-центру, і вона, мабуть, буде виходити скоро на роботу – це дасть можливість хоча б платити за квартиру і купувати продукти.

– І всім погано, тільки матері Олега, навіть у такі складні часи, дуже добре! – сумно скаржиться усім віра. – Пару раз попросили у неї грошей на їжу. Вона дала, але з таким обличчям, що краще б нічого їй не казали і не просили у неї, після цього і звертатися не хотіли до неї. Об’їдають бабусю, як не соромно! Це при тому, що вона здає квартиру в оренду вже чимало років, куплену і подаровану сином, як? Я вже пів року Олегу кажу – забирай у матері квартиру тоді, продамо, віддамо борги, які взяли і життя трохи наше налагодиться.

– А квартира оформлена на матір? – запитала подруга якось.

– На жаль, так! Олег у нас дуже добра душа, оформив на неї все ще відразу при купівлі. Я кажу – продавайте! Станьмо на ноги – купимо їй ще, може, скромніше, але все ж буде своя нерухомість. Він все мовчить – та ну, незручно якось, спочатку “візьми”, потім “віддай”.

А тут зовсім справи зовсім недобрі склалися в сім’ї, мабуть, поїхав до неї з розмовою.

Повернувся Олег сумний. Мати йому, відверто кажучи, відмовила ще з порогу, навіть дослухати до кінця не хотіла свого сина.

Нічого не знаю, каже, квартира моя, я без неї не впораюся вже, я живу на ці гроші, це весь мій дохід.

З роботи пішла, нову не знайду таку, яка була, а ти ще зовсім молодий, у тебе все легко і просто, працюй, заробляй!

А про квартиру цю забудь, бо вона вже давно тільки моя, сину.

Віра тепер дуже засмучена, Олег дуже здивований, бо такого точно від матері ніколи не чекав.

Тепер не знають що робити навіть.

А чи праві вони, що на матір ображаються? Хіба мати тепер їм щось винна?

Фото ілюстративне.