fbpx
Життєві історії
Чоловік відразу подав на розлучення, коли Лариса захотіла усиновити дитину. Але жінка не здавалася, вона твердо вирішила стати мамою для Богданчика

Ларису кинув чоловік. Ось узяв та на розлучення і подав. Та й причин для цього особливих не було. Жили вони добре, дуже заможно. Мали свій великий двоповерховий будинок на околиці міста. Дві машини. Данило був великим підприємцем. І ось це ось все не знай кому дістанеться.

Ларисі точно нічого не дістанеться, бо чоловік у неї – дуже хитрий. А все чому – вона дітей не хотіла. Ось зовсім. Лариса якось і сама не знає, як так вийшло. У її рідних сестер є діти. У одної дочка, а в іншої і дівчинка є, і хлопчик. Так Лариса їх і бачила всього кілька разів.

Мама Лариси теж руками розводить. Начебто все Ларисі, все їй коханій. Ну Лариса батьків своїх теж радувала, треба сказати. В гімназію елітну грошики чималі платили не дарма, на п’ятірки круглі вчилася. Через це і в університет хороший легко поступила, і роботу потім престижну знайшла в іноземній компанії. Лариса на свою роботу щодня як на свято йшла.

Так що там йшла, летіла! Воно і зрозуміло – то презентація, а потім банкет. А то і переговори важливі в який-небудь Шрі-Ланці. Однокурсниці її застрягли в дітях і кашках. Ну мати з сестрами переживали за Ларису, звичайно. Годинник цокає, а вона все в дівках сидить. Так до тридцяти років і досиділа.

Вони вже думали – все. А та раз така і чоловіка, теж трохи за тридцять, знайомитися привела. І він галантний, вихований. весь з себе. Прошу, каже, дочки вашої руки і, отже, серця! Весілля зіграли багате. Одна тільки бабуся Лариси була незадоволена. Що це за весілля таке, мовляв, і конкурсів не було, і «гірко» гості не співали. Тому, каже, і дітей досі немає. Ну але хто їх там знає.

А недавно Лариса матері дзвонить і приїхати просить, терміново. Ну та й помчала. По дорозі вже тільки чого чи не передумала, а що насправді сталося, їй в голову не приходило.

І ось привозить її Лариса до якогось будинку. Заходять вони в кімнату одну, а там малюк місяців шести в манежі повзає. Ларису побачив, рученята до неї тягне й белькоче: «Мама». Як потім з’ясувалося, він перший раз до неї так звернувся – мама.

А як вийшло все ось як. Ларису організація її іноземна в рамках благодійної акції в Будинок малятка відрядила. Ларисі довелося йти. Дивиться – дитина в одному ліжечку лежить і очиськами чорними її свердлить. І мовчить. Інші кричать, а цей ні. Лежить такий і на Ларису дивиться.

Лариса запитує, що і як. А їй і кажуть – сирітка він. Батька, матір, братика і бабусю Бог до себе забрав. А цей чогось тут залишився. Лариса до дитини цієї потайки ходити і почала. А потім і усиновити захотіла. Для цього і покликала маму. Порадитися, так би мовити. А чого радитися тепер. Забирати треба, та й все.

Ось Лариса і давай документи збирати. Ну і чоловікові бажання своє, природно, виклала. Той спочатку думав, що вона жартує. Навіть у відпустку з’їздити запропонував. А вона своє – усиновимо давай і назвемо Богданом. Ось після цього чоловік на розлучення і подав. Тому що він і сам дітей ніколи не хотів.

Саме через це Лариса йому і сподобалася. Як то кажуть, два чоботи пара. І все добре було, а тут вона придумала дитину усиновляти. Підвела. Гірше навіть, ніж просто взяла і зрадила.

А Лариса аж розцвіла вся. Байдуже, каже. Ми з Богданчиком точно знайдемо доброго розумного тата, який і мене любити буде.

Фото ілюстративне – sibteplokomplekt.

You cannot copy content of this page
facebook