Чоловік так феєрично виносив речі з під’їзду в машину, що це бачили всі сусіди. Першою прибігла заспокоювати Надію тітка Зіна, пенсіонерка, яка завжди сидить на лавочці біля будинку, і все про всіх знає. – Не переживай, Надійко, я тобі допоможу – і з дітьми, і з домашньою роботою. Не пропадеш. Не за гроші, я просто допомогти хочу, – сказала літня пенсіонерка. – А він дуже пошкодує, що втратив таку жінку. Ти обов’язково ще станеш щасливою, от згадаєш моє слово

– Що ти тут робиш? І як ти мене знайшов? – Надія відчинила двері і не могла повірити своїм очам – перед нею стояв Володимир.

– Надійко, пробач, але я по-іншому не міг вчинити. Ти так швидко переїхала, не залишила адреси, а я ніяк не міг тебе забути. Подумав, що не пробачу собі якщо хоча б не спробую тебе знайти, – став виправдовуватися хлопець.

– Мороз, вони замерзли напевно.

– Та ні, я не замерз. А, ти про квіти, так, це тобі, ось, візьми, – Володимир протягнув Надії великий букет тюльпанів.

– Тоді проходь, якщо вже стільки роботи проробив. Так як ти мене знайшов?

– Баба Зіна підказала. За тортик. Але просила її не видавати, – посміхнувся Володимир.

– Я так і знала, що без неї не обійшлося, – на обличчі Надії нарешті з’явилася усмішка.

Вони пройшли на кухню, Надя поставила квіти у вазу, і зробила гостю чай. За вікном почав сипати сніг, зима наче не хотіла втрачати свої володіння, але шикарний букет тюльпанів, що майорів у вазі, нагадав, що весна близько, бо ніхто не в силах змінити закони природи – після холодів завжди приходить тепло.

– Володю, чого ти прийшов? Ти ж знаєш, яка у мене ситуація. У мене є діти. А ти знайди собі молоду дівчину свого віку і живіть щасливо.

– Знову ти за своє. У нас з тобою різниця всього 5 років. А діти – це ніяка не проблема, це чудово. Вони мене знають, я ж уже подружився з ними.

Надія опустила голову, вона ще до кінця не знала, що має сказати цьому настирливому, але такому прекрасному кавалеру.

Надія була щаслива у шлюбі, у неї був чоловік, двоє діток. Але пів року тому все змінилося. Як грім серед ясного неба, чоловік заявив, що у нього є інша, зібрав свої речі, забрав і не свої, наприклад телевізор, пилосос, та навіть праску, і поїхав до своєї нової пасії.

Він так феєрично виносив речі з під’їзду в машину, що це бачили всі сусіди. Першою прибігла заспокоювати Надію тітка Зіна, пенсіонерка, яка завжди сидить на лавочці біля будинку, і все про всіх знає.

– Не переживай, Надійко, я тобі допоможу – і з дітьми, і з домашньою роботою. Не пропадеш. Не за гроші, я просто допомогти хочу, – сказала літня пенсіонерка. – А він дуже пошкодує, що втратив таку жінку. Ти обов’язково ще станеш щасливою, от згадаєш моє слово.

Вона і справді дуже допомагала, Надія і не уявляє, як би вона без неї справилася б з усім, що на неї навалилося. Тепер їй довелося більше працювати, щоб утримувати родину, а тим часом тітка Зіна водила і забирала дітей в школу і зі школи, а потім ще й допомагала робити з ними уроки. Грошей, як і обіцяла, за свою допомогу не брала, а от від тортика ніколи не відмовлялася, дуже любила “Київський”.

А ще, майже відразу Надії взявся допомагати молодий сусідський хлопчина Володимир. Він частенько їй сумки підносив, приходив, коли треба було щось відремонтувати, робив це наче по-дружньому, але Надія розуміла, що за цією його невинною допомогою криється щось більше.

І не помилилася, бо одного разу Володимир таки наважився заговорити з нею про свої почуття. Вона зрозуміла, що не може прийняти його любов, бо не хоче зіпсувати йому життя, адже вона старша, розлучена, з дітьми, тому вирішила втекти, поки все не зайшло занадто далеко – зняла квартиру в іншому районі.

Володимир засмутився, але руки не опустив. Через тітку Зіну він дізнався адресу Надії, і без вагань поїхав до неї.

– Ти вийдеш за мене заміж? – несміливо запитав.

– Тоді дай відповідь – навіщо це все тобі? – знітилася Надія. – Ти молодий, і можливо переплутав закоханість з любов’ю, а це різні речі. Адже я не одна, і якщо ти любиш мене, то маєш полюбити і моїх дітей.

– А якщо я тобі скажу, що давно полюбив? Як тільки тебе побачив. А для твоїх дітей я намагатимусь стати і батьком, і другом, і прикладом.

Володимир сказав це настільки щиро, що Надію це пройняло, і вона вирішила ризикнути – відповіла згодою на пропозицію.

Через рік у них в родині було поповнення – народився чудовий хлопчик.

– Без нашої баби Зіни не обійдемося, – сказала Надія.

– Тоді я побіг за тортиком, і заодно привезу нашу улюблену бабусю.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page