fbpx
Життєві історії
Чоловік своїй мамі по телефону розповів, що внучка на свята їде до моїх бабусі та дідуся. Свекруха відразу мені зателефонувала, мовляв, ми вас чекали, а ви знову в бік твоєї рідні дивитеся

Після весілля перші кілька місяців ми з чоловіком жили у його батьків. Я родом із невеличкого містечка, тому ми вирішили жити з свекрами, в яких була трикімнатна квартира в обласному центрі.

Якось свекруха покликала нас на серйозну розмову, сказала, що буде продавати свою квартиру.

– Ми купимо собі квартиру скромніше, а з решти вкладемося в батьківський будинок. Нам ця квартира, власне, потрібна, щоб зрідка приїжджати в місто. Багато місця не треба, вистачить і однокімнатної. А вже в селі житимемо.

Так, подумала я, однокімнатна, зрідка наїздами. Отже, нам нічого не світить щодо проживання. Знімати? Дорого, ми ще не так багато заробляли. Оцінили ситуацію, я з батьками порадилася, і вирішила переїжджати до них.

У моїх батьків трикімнатна квартира, у батька зв’язки, він нам обом з роботою допоміг, правда, через рік я народила і сіла в декреті. А свекри зробили те, що хотіли: квартиру велику продали, будинок в селі упорядкували.

Обжилися батьки чоловіка й почали нарікати, що їм сумно, що вони тепер з сином не бачаться, та й з онукою майже не проводять часу.

– І чому внучка сваху кличе бабусею, а мене ні? – скаржилася вона.

Нещодавно нашій дочці виповнилося 4 роки. До батьків чоловіка ми їздили влітку у відпустку. Тут свекри і запропонували:

– Ви ж гроші копили? Добре, та й у нас не все на будинок пішло, дещо залишилося, а давайте ви квартиру собі купите? В обласному центрі. Ми свою однокімнатну здаватимемо і допоможемо платити іпотеку.

Я задумалась, нам біля моїх батьків непогано було, але ж в обласному центрі значно більше перспектив. Чоловік наполягав на переїзді, а я ще сумнівалася, але мій тато переконав мене, що треба їхати. Сказав, що якщо що, то грошима допоможе.

Вже наприкінці серпня ми переїхали. Чоловік роботу швидко знайшов, я довго була у пошуку, знайшла все ж таки. Доньку віддали у невеликий садок. Платимо, а куди подітися. Зате свекри були щасливі: тепер онука під боком.

На початку жовтня ми вперше звернулися до свекрів, щоб на вихідні залишити у них доньку. У мене подруга виходила заміж. До цього ми встигли три рази до батьків чоловіка з’їздити все разом, дочка освоїлася у бабусі з дідом, їй сподобалася і її кімната, яку приготували батьки чоловіка. Двічі з цих трьох разів ми самі залишалися біля свекрухи з ночівлею. Машини своєї у нас ще немає, тож їздили електричкою.

На цей раз чоловік сам дзвонив, щоб домовитися, його батьки з радістю погодилися. Після роботи ввечері ми поїхали, віддали свекрам нашу Іринку. Щоправда, свекруха зустріла нас із кислим виразом, мовляв, щось вона себе не дуже добре почуває.

Свекра з роботи ми не дочекалися, нам треба було їхати назад. Тато чоловіка намалювався наступного дня, щойно ми з чоловіком та іншими гостями посідали за весільний стіл. Точніше, намалювалася свекруха, яка нам по телефону сказала, що самопочуття у неї не покращилося, свекра теж щось прихопило, тому вона питає, коли ми зможемо приїхати і забрати дитину.

Чоловік дивиться на мене, я мало не плачу: сукню купувала, на зачіску витрачалася, а тепер бігом на електричку?

Вирішили ми так – я залишилася на весіллі, а чоловік сам поїхав по доньку. На свято він уже не повернувся, по-перше, приїхав пізно, а по-друге, куди на весілля з дитиною? Мені теж без чоловіка було не дуже весело, так що я поїхала додому на таксі мало не раніше за всіх.

У листопаді ми з чоловіком задумали до театру сходити. А розваг все одно ніяких. Тим більше, що свекри знову нили, що онучку давно не бачили.

– Ідіть у свої театри, чоловік на машині сьогодні приїде та Іринку до нас привезе.

– П’єса закінчилася? – дзвонить свекруха вже майже об 11 вечора. – Чоловік повіз до вас Іринку. Я не можу, здається, прихворіла.

А наступного дня дзвонить свекруха знову і питає, мовляв, довгі вихідні, ви до нас не збираєтеся?

– Ти як хочеш, – кажу, – а я не поїду. Що це за ігри вже вдруге? Беруть онучку на вихідні, потім різко занедужали, потім різко виявилося – здалося? Ну що це таке?

Тепер питання постало про те, де свята проводити, нас подруга (та сама, яка заміж виходила) покликала відзначати Новий рік на турбазу. Турбаза належить її тітці, тож відпочинок очікується шикарним. Одна проблема: там всі без дітей.

– Самі як хочете, – зателефонувала нещодавно мама, – а внучку ми чекаємо на свято до нас, дід Мороз зі Снігуркою прийдуть, ми вже їх замовили. Ми самі по неї приїдемо, гуляйте собі на здоров’я.

Чоловік мамі по телефону розповів, що Іринка на свята їде до моїх бабусі та дідуся. Свекруха відразу мені зателефонувала, мовляв, ми вас чекали, а ви знову в бік твоєї рідні дивитеся!

Я спробувала пояснити, чому ми так вирішили.

– Ми б до Вас Іринку привезли, але раптом у вас знову щось заболить? – кажу.

– Справа не в цьому, – відповідає свекруха, – я хочу, щоб мій син був поруч, а не тільки внучка! Я сина бачити хочу насамперед, а потім уже Іринку. А ви, якщо всі приїжджали разом, то ночувати не залишалися. Внучку я люблю, але більше внучки я люблю своїх дітей, свою дочку та свого сина! А ти мені все Іринку привозиш. Одну.

Два рази привезли, причому на її ж прохання, обидва рази нам дитину відразу повернули. Сина хоче бачити? Прекрасно, чоловіка попередила, що ми з дочкою до його батьків більше не поїдемо, нехай їде один.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page