Чоловік став мені дорікати, що я не стежу за собою. Це зауваження чоловіка мене дуже образило, але дивлячись у дзеркало, я розуміла, що чоловік у принципі правий, бо те, що я бачила у дзеркалі, мене зовсім не тішило, але й сил на себе вже зовсім не залишалося. І тоді я вирішила розлучитися, бо впевнена, що навіть в 53 роки ще можна змінити життя

В свій час я вийшла заміж за Ярослава з великої любові. Хоча я прийняла до уваги і той факт, що він був роботящий, правильний, відповідальний, на фоні інших хлопців він дуже виділявся своєю серйозністю, то ж я була впевнена, що він стане для мене чудовим чоловіком.

У своїй сім’ї я надивилася на зовсім інші приклади. Ні мій батько, ні брат відповідальністю не відрізнялися, любили з друзями посидіти, на роботу ходили з небажанням і особливо не прагнули покращити матеріальне становище сім’ї.

Тому я вирішила для себе, що мені такого не треба, тому зустрівши Ярослава, я вважала його майже ідеалом. Любомир теж був дуже серйозно налаштований, тому ми одружилися.

Але мої очікування не зовсім здійснилися, Ярослав мене відразу попередив, що чоловік лише здобувач, все інше має бути на дружині.

Він так і сказав: «Всі твої жіночі справи не стосуються мене».

В принципі, я звикла, що чоловіки в моїй сім’ї теж себе не сильно обтяжували допомогою по дому, все ж таки сподівалася, що з чоловіком ми заведемо свої нові правила. Не вийшло. Ярослав виявляється ще більш трепетно ​​ставився до поділу обов’язків на чоловічі та жіночі.

Коли у нас народився син, то всі турботи та виховання дитини були на мені. Чоловік до дитини не підходив, як він казав, головне що він забезпечує цю дитину всім, що потрібно, все інше – належить робити дружині.

Ну що ж, я це сприйняла як належне. Дійсно, ну чим може немовля бути цікавим чоловікові, ось вже правда, не буде ж він йому пелюшки міняти.

Коли народився другий син, то все повторилося з ідеальною точністю. Ярослав був усе також байдужий до немовляти. Щоправда, старший син, що вже підріс теж особливого інтересу, у нього так і не викликав.

Я намагалася зрозуміти чоловіка, все списувала на його зайнятість, адже він багато працював.

Працював, правда, Ярослав звичайний робочий тиждень, але чомусь усе подавали саме так, що він дуже втомлюється.

А я сиділа вдома, і тому чоловік був переконаний, що втомлюватися мені не було від чого. Він навіть мене зумів переконати в цьому.

Далі стало гірше, Ярослав став мені дорікати, що я не стежу за собою.

Це зауваження чоловіка мене дуже образило. Але дивлячись у дзеркало, я розуміла, що чоловік у принципі правий, бо те, що я бачила у дзеркалі, мене зовсім не тішило, але й сил на себе вже зовсім не залишалося.

І все ж я вирішила, що через не можу, але треба виділяти час і на себе, щоб чоловік був задоволений.

Але коли я йому сказала, що хочу піти в перукарню, на манікюр, у басейн, то чоловік здивовано підняв брови і сказав, що непрацюючій жінці все це нема за що робити.

Ярослав переконаний, що прес я і біля дивана можу покачати, манікюр сама зробити, а на укладку волосся нема чого час витрачати, краще дітьми займатися.

Коли підріс молодший син, і пішов у садок, я знайшла роботу поруч із домом, щоб встигати і старшого зі школи забрати, і молодшого з садка.

Моє життя перетворилося на суцільну гонку, але чоловік вважав, що це нормально. Тепер його аргумент був іншим: ти менше заробляєш.

Зі своєї зарплати я все ж таки виділила собі кошти і на манікюр, і на стрижку, які Ярослав помітив лише тому, що я витратила на них гроші.

Всі домашні справи також були виключно на мені. Я займалася і закупівлею продуктів, тягнучи на собі, і важкі сумки, і молодшу дитину з садка забирала. Чоловік коли приходив з роботи, не забував нагадати, що він дуже втомився.

При цьому претензії щодо мого зовнішнього вигляду у нього були і далі. Але я була настільки втомлена, що просто не звертала на це все увагу.

Проте для рідних і друзів ми виглядали ідеальною сім’єю. Всі навколо вважали, що мені дуже пощастило з чоловіком.

На наших сімейних урочистостях всі нахвалювали нашу родину, Ярослав для них був зразковим чоловіком та батьком. Дуже вже він був показово галантний на людях.

Роки пробігли непомітно. Діти наші виросли і роз’їхалися. І аж тоді я раптом зрозуміла, що мене більше нічого не тримає біля чоловіка. Нам нема про що з ним розмовляти і зовсім не хочеться вислуховувати його вічні причіпки та розмови про те, як я постаріла.

І я наважилася на розлучення. Ярослав довго не міг повірити, що я цілком серйозно хочу розлучитися.

Подруги і родичі мене відмовляли, вони не розуміли, як можна хотіти розлучитися з таким чудовим чоловіком. Він же все для мене робить, і любить її незважаючи ні на що, і ось як для сім’ї старається.

Стільки років прожито, і на тобі. Ярослав теж чудово на публіці грав роль нещасного чоловіка, від якого дружина йде ні з того, ні з сього. Всі сильно співчували йому.

Але я вирішила, що з мене досить. Мені 53 роки і я хочу хоч трохи пожити для себе. А чоловік і так не зрозуміє нічого, якщо за стільки років сімейного життя до нього так нічого і не дійшло.

А ви теж думаєте, що в 53 роки змінювати життя пізно?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.