Свекруха перед весіллям урочисто вручила нам ключі від квартири, яка дісталася їй колись від її бездітної тітки. Квартира стара, однокімнатна, але ми і тому були дуже раді, бо не хотіли жити разом з батьками, а тут нехай поганеньке, але своє житло.
Ми зробили ремонт і оселилися в квартиру. Прожили там рік, а нещодавно до нас переїхала свекруха. Ніби і має право, це ж по суті її квартира. Але жити з мамою чоловіка я не хочу.
Справа в тому, що у свекрухи почалися проблеми: свекор останнім часом почав прикладатися до оковитої, після багаторічної зав’язки, додому ледве приповзає, поводиться дуже погано. Витерпівши лише 2 тижні, вона зібрала свої речі і пішла від нього. Я підтримую її рішення не терпіти всі ці його нетверезі витівки. Але є один мінус всій цій ситуації в тому, що єдині до кого вона могла податися, були ми. До подруг йти було незручно, так як у них свої сім’ї. І вона не хотіла, щоб ті зайве обговорювали. Те, що у її сина теж сім’я мою свекруху не збентежило.
Тому вже кілька місяців вона живе з нами. І що тепер виходить? Ми живемо з його мамою, і мене про це навіть не запитали, просто поставили перед фактом. Чоловік сказав, що його мати буде жити з нами тоді, коли вона вже стояла на порозі з валізами. Я поважаю і люблю цю жінку, але на відстані. Я хочу жити разом з чоловіком в нашій квартирі. Без сторонніх людей, навіть якщо це його мама. Тим більше, якщо це його мама.
Що б не говорила свекруха, не звертати на неї уваги не можна. Я не можу, як раніше вільно почувати себе у своїй же квартирі. Прийняти ванну з відкритими дверима – тепер це табу. Тепер і з чоловіком відносини зіпсувалися, адже свекруха спить в сусідній кімнаті.
Минуло небагато часу з її переїзду, а я вже не пам’ятаю, коли ми залишалися наодинці. Вона – домувальниця, ще навіть жодного разу на вулицю з тих пір не вийшла. Сидить цілий день на кухні, або щось читає, або готує щось. Ми з чоловіком на правильному харчуванні, а вона постійно смажить котлети і варить борщі. У нас в квартирі постійний неприємний запах смаженого.
Що найобразливіше так це те, що чоловік почав зриватися на мені через кожну дрібницю. Непорозуміння стали тепер звичною справою. Я знаю, що його теж напружує ця ситуація. Але він нічого не робить для її зміни. Я не хочу навіть на секунду уявити, що вона тепер назавжди у нас залишиться. Тому що вже почалися її «мамські» замашки – я не так готую, а від цього у нього живіт буде боліти.
Я заміж за чоловіка виходила, а вона його назад в хлопчика намагається перетворити. Якщо і далі так піде, відчуваю, довго не витримаю. Напевно переїду до мами. Від неї докорів точно не буде. Але і це теж тимчасовий варіант, який мене не влаштовує. А що робити, я не знаю.
Фото ілюстративне – prelest.com.
