– Чоловік розлучатися зібрався зі мною, а причина ну просто смішна, – з обуренням говорить 33-річна Тетяна. – Ти, каже, цілком і повністю зайнята дитиною, я тобі не потрібен… Ну дитячий садок. А ким я повинна займатися? Сина кинути і перед чоловіком на задніх лапах скакати, чи що, я не розумію? Що йому треба взагалі?
Тетяна заміжня трохи більше десяти років, і до недавнього часу ні краплі не сумнівалася, що у них практично ідеальна сім’я. Ну не те щоб зовсім без проблем і розбіжностей – але, врешті-решт, а в якій сім’ї їх немає? Тим більше умовах нашого сучасного життя. Чоловік працює, забезпечує сім’ю, робота у нього непроста, приїжджає додому пізно, дуже втомлюється.
Тетяна сидить удома з п’ятирічним, довгоочікуваним синочком, господарює – їй теж по-своєму непросто. Іноді і виникають якісь непорозуміння, не без того. Але в цілому все було непогано. В крайньому випадку, не гірше, ніж у інших – так здавалося.
Якби хтось сказав Тетяні ще півроку тому, що незабаром їхній шлюб затріщить по швах, вона б не повірила.
Одружилися вони по великій любові, і разом пройшли чимало. Чого варте одне лише багаторічне очікування дитини, коли жодне лікування не давало бажаних результатів і не було втішних прогнозів лікарів. Але Тетяна з чоловіком вірили в краще і підтримували один одного – у них обов’язково все вийде.
Їхня дитина на шостому році шлюбу була медичним дивом. Тетяна з перших днів свого цікавого положення з повного схвалення чоловіка звільнилася з роботи, засіла вдома і зайнялася тим, що почала готуватися до материнства, а з народженням дитини занурилася в нього повністю.
Треба сказати, це помітно: хлопчик росте дуже розвиненим, товариським, в свої п’ять років вже побіжно читає, декламує вголос цілі поеми, пише в прописах, добре говорить. Навколо утворився гурток таких же захоплених мам: разом водять дітей на заняття, разом гуляють, збирають відомості про прилеглі школи і так далі. Ці мами теж живуть дітьми.
І до останнього часу Тетяна була впевнена, що тільки так і треба: народила дитину – займайся нею, і крапка. Ти мати. Все інше – на другому місці. У тому числі і чоловік.
Пів року тому чоловік намагався сказати, що так більше тривати не може, його таке життя не влаштовує. Він чесно терпів, поки дитина була маленькою. Але зараз їх син вже дорослий хлопець, і потрібно щось міняти.
Але Тетяна тоді тільки фиркнула. Чоловікові легко говорити! Він з дитиною майже не займається і не уявляє, що значить порушений режим, до якого син уже звик. Та й навіщо міняти те, що зручно і влаштовує? Тому що тато вирішив, що дитина виросла? Маячня!
Чоловік намагався наполягти, щось поміняти, зробити по-новому – кожного разу з цього виходила нісенітниця. З’ївши жадану цукерку, син, звичайно ж, відмовлявся від обіду, а не заснувши вдень, вередував і псував всім настрій до вечора, вночі годинами не міг заснути в самоті. Як Тетяна і передбачала.
– От бачиш! Я казала! – повторювала Тетяна чоловікові. І продовжувала все робити по-своєму. Дитина ще занадто маленька. Є діти, яким потрібно підвищена увага – мабуть, їх син з таких. Ну і, якщо є можливість давати йому це увагу – навіщо обмежувати малюка? Виросте – мабуть сам не захоче слухати казки на ніч і спати з мамою. А поки хоче – його право!
Тільки недавно чоловік приголомшив – він так більше жити не може. Він в сім’ї на пташиних правах, нікому не потрібний і не цікавий, один їсть, один спить, один приходить-йде – сенсу в такому сімейному житті немає абсолютно. Чоловік відчуває себе банківською карткою. Ну так гроші він буде давати і поза шлюбом. А бути ніким у власній родині більше не хоче.
У те, що щось зміниться з часом, чоловік вже не вірить. Тетяна ж принципово не хоче нічого міняти, і навіть намагатися відмовляється. Чекати, коли син подорослішає і сам відмовиться, наприклад, від того ж спільного сну? Так і життя пройде. Ні, чекати чоловік не хоче. Він уже досить почекав – п’ять років.
Тетяна, звичайно, ошелешена, їй боляче і прикро. А найголовніше, абсолютно незрозуміла суть претензій. Так, вона багато часу присвячує дитині – але хіба це погано? Що тепер, виходить, треба віддати сина мамі, як радять всі навколо, і відправитися з чоловіком у відпустку? У Тетяни таке в голові не вкладається. Вона буде сумувати за дитиною, їй ця відпустка не в радість буде це точно.
Чоловік – доросла людина. Самотньо йому, нудно. Візьми книжку почитай, телевізор подивися, займи себе чимось! Ну або дитиною займися. Так ні ж. Тетяні б його проблеми.
Чи можна врятувати такий шлюб? Чи, якщо чоловік серйозно вирішив розлучатися з такої причини, то він і задарма не потрібний, це ще одна дитина на шиї і навіть гірше?
Фото ілюстративне – dela-ruk.
