З Вадимом я познайомилася, коли проходила практику на одній фірмі. Він був старшим від мене на сім років і на той час вже займав керівну посаду. Я теж подавала надії, то ж без проблем після закінчення університету влаштувалась на ту ж фірму. Ми почали спілкуватися з Вадимом щодня, потім наші стосунки переросли в романтичні і через кілька місяців Вадим зробив мені пропозицію.
Ми одружилися, але батьки чоловіка були проти нашого весілля. Вони вважали, що їхньому перспективному сину я не підходжу. Адже на той час Вадим вже жив в своїй власній квартирі і дуже добре заробляв. Але холодне ставлення батьків Вадима до мене ніяк не вплинуло на наші стосунки.
Жили ми добре, через рік у нас народився син. Чоловік дуже любив дитину. Але потім почав постійно пропадати на роботі. Ще через шість років у нас народився другий син, теж бажана дитина. Чоловік дуже любив дітей, але додому приходив пізно, працював у вихідні та на свята.
Жили ми завжди в достатку. Після декретної відпустки я теж працювала на двох роботах. В цей час чоловік перестав віддавати зарплату. Я ніколи не знала, скільки він заробляє. Вдома не робив ремонт, нічого по дому не допомагав, тільки гуляв після роботи вечорами з дітьми.
П’ять років тому я дізналася, що у чоловіка є інша жінка, їх відносини тривали майже пів року. Я намагалася його вигнати, він не пішов, сказав, що відносини ці тимчасово, і я повинна це терпіти, ту його іншу жінку я не повинна турбувати. Так ми прожили ще кілька місяців, але спокою в родині не було. Я постійно вимагала, щоб він пішов. Він в підсумку, Вадим почав мене виганяти, і вимагати гроші за проживання в його квартирі. Словами не передати, що я тоді пережила.
Потім чоловік подав заяву на розлучення. Мені сказав: «Ти у нас сильна, сама виростиш і вивчиш дітей». Я просто уявити собі не могла, як я буду ростити дітей одна. Через кілька днів після засідання суду, чоловік підійшов до мене і сказав, що давай разом жити, шкода дітей кидати. Пообіцяв, що не буде більше шукати собі пригод. Я повірила, так як дуже хотіла зберегти сім’ю.
Ми продовжували жити разом, але повернути ті стосунки, які у нас були колись, ми так і не змогли. Діти виросли, зараз їм 17 і 11 років. І я знову дізнаюся, що у чоловіка є інша. Я тепер не живу, я просто існую заради дітей. Я його питала, навіщо він повернувся тоді, навіщо обіцяв не зраджувати? Він відповів, що це було давно, і він не пам’ятає про це. Спочатку сказав, що піде, забере тільки свої речі, все залишить нам з дітьми.
Через два тижні сказав, що передумав і нікуди не піде, тому що квартира його. Я намагаюся з ним серйозно поговорити про подальше життя, він не хоче ні про що говорити. Додому приходить пізно, гуляє тільки з молодшим сином, вдома не їсть, а тільки спить. Мені сказав, що я ніхто і всі 18 років спільного життя була ніким. У мене просто немає більше ніяких сил, це терпіти і дивитися на все це я більше не можу. Як може людина стати зрадником?
Жити так більше неможливо. А може саме зараз час настав нарешті піти від чоловіка і почати нове життя? Сумно визнавати, що 18 найкращих років життя потрібно викреслити, але і далі так продовжувати не можна…
Фото ілюстративне – egeriya.
