Мені 26 років, чоловікові 33. В шлюбі ми вже 5 років, у нас росте 4-річна дочка. Я працюю простим касиром в магазині, а чоловік їздить на заробітки. З самого початку, коли ми тільки почали зустрічатися, все було добре. Розуміли один одного, раділи, разом будували спільне майбутнє. Так, до речі живемо ми з його мамою, але не в цьому суть, хоча теж я вважаю проблема.
Основна проблема в тому, що мій чоловік не хоче працювати. Так, він їздить на заробітки, але не на постійній основі – він поїде на 2 місяці, а потім по пів року вдома сидить, каже, що роботи нема. А вдома міг спати до 12 дня, а якщо вночі телевізор дивився, то спав і до вечора.
Я спочатку терпіла, але з роками я подорослішала і стала розуміти, що мене це мало влаштовує. На моє прохання влаштуватися поки тут (поки за кордон не покличуть) він категорично заперечував, говорив, що от-от йому мають зателефонувати і робота буде.
Але це тільки були слова на вітер. Жодного разу за стільки років він не знайшов в нашому місті підробіток, хоч і обіцяв не один раз. Я розумію, що людям, які заробляють зарплату в доларах, важко піти на роботу і працювати за ті копійки, які там платять. Але все ж він повинен розуміти, що і мені теж важко.
4 роки тому у нас народилася дочка. Я тільки 2 роки в декреті пробула і пішла працювати. Мама його, спасибі їй, допомагає, то за квартиру сплатить, то докупить що-небудь. Я за цей час стала дуже нервовою, руки опустила, запустила себе. Я не розумію, як в такий важкий час можна просто лежати на дивані і чекати, коли робота тебе знайде.
Останній раз чоловік приїхав із заробітків в вересні, привіз зарплату за два місяці роботи. Ті гроші ми вже давно витратили, дійшло до того, що чобітки дитині на зиму я не мала за що купити. А свята – це ж зараз все так дорого, стільки грошей потрібно, щоб все купити і приготувати. Моєї мізерної зарплати просто не вистачає.
Адже я зовсім іншого життя хотіла. Думала, вийду заміж, ніколи не буду знати таких проблем, а виявилося все навпаки. 10 січня я відкрила холодильник і зрозуміла, що він у нас пустий, а зарплату я отримаю лише в кінці місяця. От як жити? Я знову почала говорити чоловікові, що він просто повинен заробляти гроші, адже він – глава сімейства.
Але у відповідь почула мені знайоме: «Я чекаю – от подзвонять хлопці, і поїду».
Я не за себе хвилююся, а за майбутнє дочки. Що вона отримає, якщо ми будемо жити тільки на мою зарплату. Я народилася в багатодітній родині, і знаю як це коли ти сіра миша серед всіх дітей в школі. Я рано пішла працювати і стало самостійною, коли зустріла чоловіка, думала ось він, з ним ми все подолаємо, але якось мало виходить.
Втомилася, вовком хочеться вити. Думала розлучитися, це не складно, тільки куди йти, до мами, там і так вистачає шуму від братів і сестер, тим більше вони в підлітковому віці.
У мене дочка спокійна, не хочу, щоб слухала ці перепалки братів. Є старенький будиночок бабусі, але там ремонт робити потрібно, щоб привести туди дитину. У мене ніколи таких грошей не буде. Так і живемо з ним, як собака з кішкою, та ще плюс з його мамою. Що робити, зовсім не знаю? Дуже хочеться, щоб у дочки все було. Так жити більше неможливо. Чи знайдеться у цій історії вихід, я не знаю.
Фото ілюстративне – shutniki.club.
