Прожили ми з чоловіком 10 років. У нас є дитина 7 років. Все було ідеально до останнього часу. Ми за цей час пройшли через багато всього – і безгрошів’я, і переїзд в інше місто, і втрату близьких людей.
Віктор у мене добрий чоловік, завжди старався все для сім’ї, сім’я для нього завжди була на першому місці, все дозволяв (в межах розумного). Дитину він обожнював! З батьками стосунки відмінні. Всім ділилися один з одним. Всі заздрили нам. Я відмінна господиня, але все намагаюся виглядати на всі сто. Я завжди довіряла йому і він мені, ми ніколи не ревнували один одного.
До декрету я працювала, після теж, але тому що переїхали в інше місто, ні родичів, ні друзів, довелося підлаштовувати під графік чоловіка. Вийшла на рік попрацювати і потрапила в лікарню, серйозні проблеми зі здоров’ям, довго відновлювалася. Дороге лікування.
За цей рік було багато проблем, ще й грошей перестало вистачати. І ось тоді, коли мені найбільше була потрібна його допомога, він прийшов і сказав, що у нього є інша. Розлучницею виявилася його співробітниця з дитиною, яка теж нещодавно пішла від чоловіка. Віктор сам мені в усьому зізнався, просто коли ми з ним познайомилася, домовилися, що ніколи не будемо брехати один одному.
Віктор сказав, що я – ідеальна жінка, чудова мати, що ріднішої за мене не буде, що житло залишає нам, і фінансового готовий допомагати. Весь час просить вибачення. У мене склалося враження, що він сам ще до кінця не визначився, що йому робити.
Бачу, що чоловікові теж не просто. Речі не забрав, приходить до нас їсти, купатися, до дитини (не знає, як сину сказати, адже жити доведеться окремо), допомагає і купує все, але спить на роботі. Сказав, що йому треба подумати. Не знаю, що робити, триматися чи відпустити. Люблю його, і дитині без нього погано. Загалом, не знаходжу собі місця, друзів в цьому місті у мене немає. Та й здоров’я у мене ще повністю не відновилося.
Дуже важко. Його батьки на моєму боці, свекруха дуже любить і мене, і онука, каже, що іншої невістки вона не прийме. Своїм батькам поки не можу сказати, вони самі між собою ніяк не розберуться, боюся, не пробачать йому, у тата характер важкий.
Я розумію, що не я перша, не я остання, від кого пішов чоловік. Просто я була не готова до цього. Я вірила чоловікові, і вважаю, що це подвійна зрада, адже він мене кинув у найважчий час, коли я захворіла. Віктор каже, що він буде допомагати матеріально, але я не впевнена, чи надовго його вистачить.
Цікава думка інших жінок, які були в моїй ситуації.
Фото ілюстративне – postila.
