fbpx

Чоловік прийняв рішення розійтися зі мною. Ми відразу роз’їхалися по різних квартирах, подали документи на розлучення і стали чекати призначеної дати. Аж тут я, несподівано, дізнаюся, що вже чекаю дитину. Степан про це нічого не знав і я стала думати, як вірно вчинити, адже ситуація дуже складна

Майже 5 років тому я вийшла заміж за Степана та була в шлюбі щаслива. А вже через пів року після заміжжя я дізналася, що чекаю дитину. Чоловік мій дуже радів, та й я теж. Для нас це було обдуманим та бажаним рішенням, ми цього чекали весь час. Але, на жаль, нічого не вийшло у нас на той раз, мамою я не стала.

Чоловік саме в той момент був у відрядженні далеко від дому, і я сумувала, з приводу того, що мене немає кому підтримати. А так хотілося підтримки і розуміння, та я залишилася зовсім одна у цей непростий період життя.

Досить довгий час потім рахувала, коли б я стала мамою, і скільки років було б моїй дитині. Але мене ці думки засмучували лише.

Я вирішила тоді піди до хороших фахівців, щоб зрозуміти причину, чому не вдалося мені пізнати щастя материнства. Але якийсь час на це не вистачало то грошей, то часу.

Степан якось холодно реагував на все, що відбувається, мені часом здавалося, що йому абсолютно все байдуже, що відбувається зі мною. Але я помилялася. Після того випадку, ми почали часто сперечатися. І з часом чоловік почав мені дорікати, що це моя вина і проблеми саме у мене проблеми.

Зрештою, після всіх цих непорозумінь Степан сам подав на розлучення. Я навіть не намагалася його переконувати, щоб він зберіг наш шлюб, так як сама вже розчарувалася у чоловікові і в його поведінці.

Після того, ми відразу роз’їхалися по різних квартирах. А тим часом у нас прийняли заяву, але суду по розлученню поки не було. Чекаємо, коли нам призначать дату.

І ось, через декілька тижнів після подачі заяви на розлучення, я, дуже несподівано для себе, дізналася, що чекаю дитятко і скоро стану мамою. Я була такою щасливою, що описати важко. Тепер не знаю, чи повідомити про цю новину своєму чоловікові?

Але чи варто це робити, коли Степан так просто відмовився від мене і наш шлюб не такий важливий для нього, як я колись думала. З одного боку він має право знати, а з іншого – йому, напевно, вже все одно.

Та й я серйозно задумалася, чи потрібно мені відновлювати таку сім’ю, чи будемо ми в ній щасливими? Але чи маю право я вирішувати сама ще й за дитину, щоб батько нічого не знав? Як вчинити: сказати чи залишити все як є?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page