Коли я познайомилася з Петром, він вже був розлучений, жив зі своїми старенькими батьками в селі, яке знаходилося недалеко від нашого міста. У першому шлюбі в Петра з дружиною було двоє дітей, вони вже дорослі навчалися в університеті. Мені за 40, так склалася, доля, що я заміж не вийшла, жила з батьками, сама догледіла їх, зараз тата з мамою вже немає зі мною, а мені дісталася їх двокімнатна квартира, в якій зараз й живу.
З Петром ми познайомилися на роботі, так і стали спілкуватися. Він виявився доброю людиною, у нас багато спільного було, наче я все життя його знала. Дружина залишила його, іншого зустріла, але він дітей не забував, в усьому допомагав їм.
Коли Петро покликав мене заміж, я зраділа, погодилася з радістю, адже втомилася бути сама. Хоча вже немолода, але теж маю право на щастя, та й Петро – добрий і спокійний чоловік. Жили ми добре, але потім обох звільнили з роботи, наше підприємство закрилося, а ми там працювали обох.
Тоді Петро сказав, що поїде з кумом на заробітки, так буде легше, він зароблятиме гроші і надсилатиме частину мені. Але просив, щоб я доглядала за його старенькими батьками, адже їм непросто самим у селі.
Петро поїхав, говорив мені постійно, що в нього там дуже багато роботи. А я раділа, адже думала собі, якщо у чоловіка багато роботи, той грошей платитимуть багато і вже подумки мріяла, як добре ми будемо жити коли Петро повернеться і які обновки я куплю собі.
А тим часом, я влаштувалася на роботу касиркою в магазин, адже найти щось краще було важко. Зарплата в мене невелика, але я сподівалася, що головний заробіток буде приносити чоловік. Щовихідних я їздила до його батьків в село, у усьому їм допомагала, возила продукти, готувала.
Гроші Петро мені якісь надсилав, але то були невеликі суми, говорив, що все відкладає для нас.
Коли чоловік повернувся через рік, виявилося, що в кишені в нього всього 500 євро. Петро сказав, що гроші віддав дітям: старша донька просила гроші в батька на весілля, а син хотів купити автомобіль в кредит, потрібний був перший внесок лише.
Мені так прикро на душі, що навіть не знаю, що робити, вже про розлучення думаю. Наче й він непогана людина, але що це за сімейне життя. Я гляділа його батьків, поки він своїм дітям гроші заробляв. А хіба я сама не маю права на щастя?
Фото ілюстративне.
