Я завжди раділа, що ми з чоловіком живемо окремо, прийдеш з роботи, зачиниш за собою двері, і спокій. Однокімнатна квартира мені дісталася у спадок від дідуся, коли я вийшла заміж, він переїхав до моїх батьків, а мені віддав своє помешкання.
Як і багато чоловіків, мій чоловік на побутові питання звертає уваги мало, та й сам він прибирати не любить. Я теж не педант чистоти, але люблю, щоб вдома було прибрано.
Два роки тому я пішла в декрет, у нас народився син. Було складно, роботи в мене побільшало, а чоловікові байдуже. Вручиш йому пакет зі сміттям — винесе, вручиш дитину — пограється, попросиш посуд помити — помиє. А ініціативу проявити – ніколи.
Якось поїхала я до батьків своїх із синком, чоловік вихідний був, сказав, що хоче вдома побути. Обід у нас приготували, а на вечерю я попросила чоловіка картоплі посмажити. Мама на вечерю нас залишала, але я не залишилася, як же, Ігор старатиметься, він же картоплю смажить вже. Ага. Наїлася. Приїхала, а чоловік у комп’ютері, в холодильнику сухом’ятка і суп у каструлі на дні.
Півтора місяці тому ми із сином на 10 днів потрапили в стаціонар. Чоловік і батько нас відвідував, апельсини та гостинці возив. Але домашню їжу в контейнері жодного разу. Я розуміла і не вимагала: робота готувати ніколи. У вихідні нас мої батьки відвідували, ось рівно один раз за час перебування в стаціонарі нам із сином і вдалося скуштувати теплої домашньої їжі.
Ввечері останнього дня я чоловікові зателефонувала, кажу, нас завтра до обіду випишуть. Я прошу тебе, прибери у квартирі. Чи є в холодильнику продукти? Може, ти щось приготуєш?
У чоловіка того дня вихідний був. Тому я і розраховувала на те, що слова стануть справою. Але коли повернулася додому, була дуже розчарована – наша підлога не бачила пилососа всі десять днів, а на плиті ні каструльки, ні сковорідки.
– Сосиски в холодильнику та йогурт, – каже чоловік, і запрошує мене до столу.
Я образилася, бо ніколи так чоловіка не зустрічала, а він у відрядження їздив досить часто. Невже важко після роботи в магазин заскочити та купити продуктів? Я ж не ресторанне меню чекала, але вже макарони відварити і курячі ніжки посмажити можна ж було.
За два тижні Ігоря з роботи відправили у відрядження. Чоловік мій засмутився: жити треба було в гуртожитку, їсти в заводській їдальні.
Поїхав, телефонував щодня. Розповідав, як справи, яка некомфортна обстановка у гуртожитку, як погано годують у їдальні. Тут у мене в голові і дозрів план, що оформився остаточно після дзвінка чоловіка:
– Завтра буду. Так борщу хочеться і домашніх котлеточок… Зробиш?
В обід я побігла в магазин, закупила сосисок і йогурт, суп ми з сином якраз в обід доїли. Я сина нагодувала вечерею, сама поїла. Приготовлено було на нас двох, тож посуд вимила. Сиджу, чекаю.
А прийшли вони обоє. Виявляється, свекруха синові зателефонувала, зустріла його мало не на вокзалі і з ним до нас приїхала.
– Я голодний, а де їжа? – питає чоловік.
– Та ось же, – відповідаю і на кухню заходжу, – сосиски та йогурт. Сосиски тобі відварити? Чи в мікрохвильовій печі погріти?
Чоловік розгублений, а свекруха обурюватися почала: як так, синочку з дороги сосиски!
– Невже не можна було приготувати борщу, котлеток, картопельки підварити? Адже у декреті сидиш, нічим не займаєшся. Краще б, синку, до мене поїхали, я тебе нагодувала б.
Чоловік, до речі, все чудово зрозумів, щоправда, теж образився.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
