Моя мама прийшла до мене нещодавно, наче у справах. Ми посиділи, я пригостила її чаєм, і бачу, що вона якась сама не своя.

Питає, скільки коштує наша машина, скільки ми заплатили за цей добротний стіл, за яким зараз сидимо, і ще багато питань в такому ж дусі.

Я не розуміла, до чого вона хилить, і про всяк випадок запитала, що з нею, та вона відповіла, що все нормально.

Та все одно мама здавалася якоюсь дуже дивною.

– Ти пробач мене, Наталко, – раптом розплакалася вона. – Ви з чоловіком он як добре живете, пощастило тобі з ним! Не те, що мені, адже сама знаєш, який твій батько недолугий.

Мені було прикро і неприємно слухати такі речі від мами. Але вона завжди була така – любила бурчати, і людей оцінювала лише з точки зору матеріальних благ.

Пригадую, коли 18 років тому ми з чоловіком надумали одружуватися, я привела його до  своїх батьків на знайомство.

Батько мовчав, тоді я подумала, що йому байдуже. Але тепер я розумію, що всі важливі рішення в нашій сім’ї приймала мама, тому тато і не сунувся нікуди.

А мамі мій наречений не сподобався. Вона відразу задала йому три контрольні питання:

– Чи він забезпечений житлом?

– Хто його батьки?

– Наскільки заможною є їхня сім’я?

Не почувши жодної відповіді, яка б їй сподобалася, мама покликала мене на кухню, і стала картати, що я собі знайшла якогось бідняка, з яким я все життя буду бідувати, як вона з батьком.

Я тоді намагалася маму переконати, що гроші – це не головне, а головне, щоб була любов. Все решту ми самі заробимо.

– Буде тобі любов, коли захочеш мати шубу, таку як у подруг, чи на відпочинок з’їздити, як інші люди, а твій чоловік буде лише руками розводити, що грошей нема. От тоді побачиш, як воно – жити з невдахою!, – стала причитати вона.

Та моя мама дуже помилилася в прогнозах, бо мені дістався найкращий чоловік в світі.

Тепер у нас є все: заміський будинок, дві машини, ми собі практично ні в чому не відмовляємо. І всього цього ми досягли разом.

А мама, замість того, щоб порадіти за нас, ходить чорніше чорної хмари.

Чоловік повернувся з роботи, я відразу накрила стіл, і поставила перед ним вечерю.

Маму це просто вибісило.

– Що ти перед ним бігаєш? Поважай себе хоч трохи! Адже ти теж працюєш!, – наостанок невдоволено сказала мені вона.

А я їй відповіла, що такому доброму чоловікові, як у мене, не гріх і під ніс вечерю подати.

На наступний день вона знову прийшла, і знову те саме, я вже втомилася її слухати.

Я не витримала, і кажу:

– Мамо, я люблю свого чоловіка, і саме тому так поводжуся! І що б ти там не казала, а коханий чоловік здатний на багато речей! У мене він коханий, тому ми все маємо і живемо в достатку! А твій чоловік, як ти сама кажеш, недолугий, тому у вас нічого немає!

Цими словами я аж ніяк не хотіла образити батька, бо він у мене дуже хороший. Я просто хотіла, щоб мама нарешті хоч щось зрозуміла в цьому житті! Ну правда, скільки можна?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.