На початку червня у мами мого чоловіка день народження. З Русланом ми разом вже 12 років, і ще жодного разу я не вгодила його мамі з привітанням і подарунком, тому цього року я вирішила не надавати цій події особливої уваги, адже вгодити і так неможливо.
Напередодні в суботу ми зібралися з чоловіком в торговий центр. Ми з Русланом вже виходили з дому, коли його погляд впав на список покупок. Я написала, що нам цього разу треба купити, щоб легше було орієнтуватися в торговому центрі.
Уже сівши в машину, я зрозуміла, що чоловік не в дусі. В такому настрої ходити по магазинах мені не хотілося і я спробувала уточнити причину. Руслан роздратовано відповів:
– Що ми будемо мамі дарувати мамі? А то, я дивлюся, ти в своєму списку про подарунок для мами навіть не згадала.
Я вирішила викрутитися і кажу, мовляв, цього року вирішуєш ти, адже ти – син, і краще знаєш, що потрібно твоїй мамі в подарунок.
Ользі Василівні і справді було складно догодити: я вибирала торшер – не вгадала з дизайном, праска – була не тієї фірми, такими духами вона не користується, і квіти вона любить тільки білі.
До того ж я, як невістка, в принципі, їй не підходила. «Розумна занадто, на все у неї своя думка», – скаржилася свекруха знайомим. А насправді я просто не хотіла непорозумінь, тому і тримала свекруху на відстані.
Руслан засмутився і всю дорогу мовчав. Я вирішила розрядити ситуацію і м’яким голосом промовила:
– Просто я хотіла спочатку з тобою обговорити можливі варіанти. Ми на місці подивимося. Можна сервіз вибрати або ще щось для будинку.
Руслан за всю дорогу до магазину не сказав жодного слова. У торговому центрі майже в кожному відділі я пропонувала щось для свекрухи: то плед, то набір посуду, то нову праску. Руслан спочатку просто говорив: «Та ні, це їй не потрібно». Потім з роздратуванням: «Ну що ти пропонуєш? Знаєш же, це їй не підійде».
Я не витримала, і кажу: «Може ти сам вже щось запропонуєш? Це твоя мама. Я ж не прошу вибирати подарунок моїм батькам».
– Я так і знав, що тобі байдуже до моєї мами, – раптом зірвався Руслан.
– А ти хіба інакше ставишся до моїх батьків? Ти мені щось пропонував для них? А твоя мама як нас вітає? – вже не стримувала себе я.
І, дійсно, останнім часом якось дивно Ольга Василівна вітала нашу сім’ю зі святами. Вона приносила подарунок, який складався з сорочки синові, книжки внучці і цукерки. Або портмоне синові, ляльку внучці і фрукти. Причому, вручаючи подарунки зі скорботним обличчям повідомляла: «Подарунки скромні, звідки гроші у пенсіонерки».
Мені мама чоловіка ніколи нічого не приносила. І якщо раніше я з гумором сприймала це відношення свекрухи до мене, то чомусь зараз мене зачепили слова чоловіка, що я повинна щось вигадувати, шукати і вибирати для свекрухи.
Повернувшись з покупками додому, чоловік так і продовжував мовчати, зображуючи велику образу за свій зганьблений рід у вигляді відсутності подарунка для мами.
На наступний день за вечерею Руслан знову почав розмову:
– Вам, жінкам, видніше, що кому дарувати. Це жіноча справа, а чоловіча – гроші заробляти.
Я слушно зауважила, що гроші я і сама заробляю. І попросила більше питання подарунка для свекрухи не піднімати. Вирішувати його самостійно.
Чоловік поставив гроші в конверт і сам пішов до своєї мами, вітати її з днем народження. Не знаю, про що вони там говорили, але додому чоловік не прийшов, зателефонував і сказав, що поки поживе у мами.
А я досі не можу зрозуміти, що я зробила не так. Чи варто заради миру в сім’ї йти на компроміс і грати в цю односторонню гру: ти робиш добро, а у відповідь тиша?
Фото ілюстративне – masterpozdravleniy.
