Багато часу спливло, відколи я знаю свого чоловіка. Невже я дійсно вийшла заміж за людину, яку ледь знала? Мені завжди про це говорила моя мати, коли була проти мого шлюбу, а тепер я розумію її – вона була права, а я її не слухала. І справа в тому, що мій чоловік просто кинув мене як тільки у нього з’явилася нова посада і великі гроші. Таке відчуття, ніби я йому потрібна була лише як запасний варіант на випадок, якщо він залишиться в бідності. А тепер, коли у нього є все, про що він лише мріяв колись, йому не потрібна ні я, ні наші з ним діти.
Не хочу наговорювати зовсім багато нехороших речей, бо він все одно продовжує давати нам гроші. Платить аліменти, але це копійки в порівнянні з тим, як ми жили до цього. І ось зараз я абсолютно одна. Якщо раніше мене міг підтримати мій чоловік, то тепер надавати підтримку мені нікому.
Поки він будував кар’єру, я народжувала діток, гляділа їх, сиділа в декреті та господарювала в нашому домі.
Мої подруги кажуть, що я сама повинна бути для себе підтримкою, але хіба я можу такою бути, коли витратила всі сили і молоді роки на іншу людину? На свого чоловіка, який так легко залишив нас одних і фактично зрадив.
Я намагаюся їм це пояснити, але вони зовсім не можуть мене зрозуміти. І якщо в перший час вони намагалися мене підтримати, то останнім часом до мене почали доходити чутки, ніби я їх використовую як об’єкти для ниття, щоб вилити їм всі свої проблеми, свій негатив, бо останнім часом я нічого хорошого їм не розповідаю, але в моєму житті нічого хорошого не відбувається.
Але ж це не так. Вони мої друзі і я просто ділюся з ними своїм життям і хвилюваннями. Намагаюся отримати підтримку хоча б у друзів.
І чесно кажучи, я не до кінця уявляю як мені з усім цим вантажем далі жити. У мене почалися проблеми на роботі, грошей постійно не вистачає, незважаючи на не погані аліменти колишнього чоловіка. Дітей потрібно годувати, одягати в школу і купувати підручники з деяких предметів.
Я вже не раз намагалася поговорити зі своїм чоловіком після того як він нас залишив, але з цього діалогу не вийшло нічого хорошого. Він просто відмовлявся і твердив, що розлюбив мене вже давно. Хоча я насправді знаю, що він ніколи мене особливо мене не кохав щиро. Всі його слова були націлені лише на те, щоб ми швидше розійшлися. Він не хотів ні свариться зі мною, ні зловтішатися над моїм становищем. Йому просто було не до мене. І тоді в його очах я вперше побачила повну байдужість до себе і до дітей, він навіть не приховував цього.
Нікому не побажаю потрапити таку ж ситуацію, це дуже сумно і фактично безвихідно зараз у мене. Ніколи в моєму житті не було такого відчуття, однак тепер це нібито переслідує мене. Сподіваюся, що незабаром я зможу випросити хоча б невелику допомогу у моїх батьків. Це б дуже допомогло мені зараз. Найбільше мене пригнічує в цій ситуації, що я помічаю, що зовсім втрачаю віру у себе. Інколи вечорами мені дуже сумно, ніхто мене не підтримує, а дітки мої ще малі, щоб зрозуміти, що у мене на душі. Прошу Бога про одне, щоб допоміг мені пережити цей важкий період в житті. Дуже надіюся, що це скоро скінчиться і я теж, матиму своє щастя.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
