Так склалося, що у мене саме зараз дуже непростий період в житті, на жаль.
Ми з Олегом прожили у шлюбі щасливі 6 років.
За весь цей час і дитинка народилася, і чоловік став успішним бізнесменом.
І все, здавалося б, складалося у нас дуже добре, як не подивися. Бажати більшого у мене не було потреби, адже багато сімей і так не жили, як ми.
Однак, на жаль, наше щастя дуже крихким виявилося, що я навіть не уявляла собі.
Якось на превеликий подив для мене, дуже різко чоловік змінив своє ставлення до мене та до нашого синочка.
Перший час я все списувала на його втому на роботі, адже справ у чоловіка було дійсно багато тоді.
Та згодом, дивлячись на все, я зрозуміла, що виною в цьому всьому інша жінка.
І так вже сильно вона привернула його увагу, що мої спроби зберегти сім’ю виявилися зовсім марними, Олег остаточно вирішив залишитися з нею, а не з нами.
Особливо переконувати чоловіка, благати його, ставати на коліна я не стала, бо бачила по його поведінці, що все це марно, та й самій, після всього, зовсім не хотілося впрошувати його.
Якщо він вже все прорахував і підготував папери, то й так зрозуміло. що він вже зробив свій остаточний вибір.
Це вже багато про що говорить. Сенсу когось в чомусь переконувати я не бачила тоді.
Мені довелося зібрати всі свої речі і піти з дому в нікуди.
Наше спільне майно колишній завбачливо оформив на себе ще далеко до того, тому шансів у мене ні на що вже не було. Його знайомства і зв’язки гарантують необхідний результат.
Все б нічого, але зараз такі важкі часи і мені просто ніде жити, у мене поки немає роботи.
Я абсолютно не маю можливості забезпечити свого синочка самими елементарними речами, адже часи зараз і так складні.
Тоді я попросила чоловіка залишити дитину у себе на деякий час, щоб я могла хоч трохи влаштуватися, щоб потім усе необхідне дати синові.
Ненадовго хоча б, звісно, що на деякий час.
Мені просто потрібен час, щоб все налагодити і відновитися в професії.
Адже я всю себе присвятила родині і коханому, як мені здавалося, чоловікові. Але виявилася йому зовсім не потрібна і зараз я просто залишилася ні з чим.
Але мова не про мене. Мова про мого маленького синочка, від якого відмовляється його забезпечений рідний батько.
У мене немає батьків, їх давно не стало, на жаль.
Сама я родом з маленького села, повертатися до якого, як ви розумієте, немає зовсім ніякого сенсу, там ні у мене, ні у дитини зовсім немає майбутнього.
Мені просто потрібен час для того, щоб стати на ноги.
Але у відповідь на моє щире прохання забрати дитину до себе тимчасово, колишній чоловік звинуватив мене в тому, що я як зозуля, намагаюся підкинути його в чуже гніздо.
Чути ці слова мені зараз дуже сумно.
Я не можу водити його з собою по орендованих кімнатах в гуртожитку, там немає умов для життя малого дитяти, мені аби самій там якось перебути.
Мені нема з ким його залишити, і немає коштів, щоб найняти няню.
Мої спроби порозумітися, до чоловіка не доходять.
Олег просто твердить тільки одне, що я погана мати, адже інша так би не вчинила, а залишилася б поруч з дитиною, не дивлячись ні на що. Я не знаю, як вчинити.
Мені величезних зусиль варто залишити дитину з чужими йому тепер людьми. А тут ще й ці докори.
Як мені умовити свого колишнього чоловіка надати мені елементарну допомогу і підтримку я не знаю?
Намагалася поговорити зі свекрами, батьками свого чоловіка.
Вони ще не дуже літні люди і цілком могли б доглянути за онуком.
Але і тут я зіткнулася із суцільним нерозумінням і зловтіхою.
Все якось разом найшло на мене і проблеми продовжують сипатися з усіх сторін.
Ніяк не виходить почати розкручувати цей клубок, на який я ніколи не очікувала, адже у нас була така хороша сім’я.
Я розумію, що не маю права опускати руки, але чому таке відбувається з людьми?
Ну, нехай мене розлюбив Олег, зустрів іншу, буває й таке в житті.
Але син то чим рідному батькові не вгодив? Чому ти кидаєш його в той момент, коли ти йому так необхідний?
Як мені далі жити, та що з синочком робити я не знаю. І добрих людей немає поряд, щоб мені допомогти, або зарадити.
Чоловік усім рідним розповідає, що я погана мати, що хочу дитину залишити.
Але чому винна я, а не він?
Фото ілюстративне.
